Її ніби перевели з сінгапурських авіаліній у цей холодний купейний вагон №28 додаткового нічного до Львова. Їй було незручно, що на полицях серпневим спогадом розкладені літні ковдри, і вона компенсувала цей прокол нетиповою для провідниць гостинністю. Такими людяними бувають няні в дитячих садках для яких усі діти – як рідні, й ті віддячують їм своїми обіймами в передобідню пору.

Вона з готовністю бігла в сусідній вагон за окропом, з усмішкою промовляючи «мені теж доводиться грітися чаєм», хоча навколо її купе крутилося вже кілька чоловіків, готових пригостити міцнішим. Такі провідниці не будять тебе за годину до прибуття потяга і не гримають склянками об стіл, вимагаючи наперед платити за чай. І тобі приємно самостійно зібрати постіль попри всі твої знання невидимих інструкцій «Укрзалізниці».

Коли нічні потяги виринають з літньої спеки й просідають під осінніми дощами Південно-західної залізниці, іноді биття людських сердець приглушує стукіт колес, зігріваючи тебе зсередини.