Майбутній виступ Путіна на Генасамблеї ООН (запланований на 28 вересня) викликає чимало пересудів та припущень, пише в своєму блозі на «Новому часі» колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Мені здається, єдиним реальним підсумком сесії, яка розпочалася 15 вересня, буде те, що Росія виявиться в черговий раз висміяною та поставленою в умовний кут. Це вже якийсь позитив.

Сама ж Москва зараз поставила собі за мету приїхати в Нью-Йорк і сказати: «Хлопці, подивіться, які ми класні! Кидайте всі свої коаліції, які вже створені, і бігом до нас. Ми очолимо нову коаліцію проти ІДІЛ, врятуємо нашого дорогоцінного Асада і заразом зробимо вигляд, що ведемо боротьбу з тероризмом. І все буде чудово!».

Росіяни, як завжди, роблять підміну понять. Під гаслом боротьби з ІДІЛ вони хочуть добитися суто егоїстичних цілей: або втримати Асада при владі, або, якщо ситуація виявиться зовсім безнадійною, посадити в Сирії іншу лояльну до них людину. Адже головне, що захищає Російська Федерація в Сирії – це зовсім не Асад, а російські військові бази. Вона хоче зберегти їх будь-якою ціною, і це ясно, як божий день.

Мені дуже цікаво, якою буде реакція наших західних партнерів на таку нахабність Москви. Поведуться вони в черговий раз на цю риторику або ж скажуть: «Ні, Володю, ми це вже чули і більше твоїм байкам не віримо». Якщо здійсниться другий варіант, у нас з'явиться надія, що санкції проти Росії будуть продовжені.

На жаль, мене турбують недавні заяви Жозе-Мануеля Баррозу, який сказав, що Захід нічого не може вдіяти з питанням Криму, оскільки півострів вже захоплений і відібрати його в росіян не видаватися можливим. Також він заговорив про необхідність йти на поступки та домовлятися. Це типова ліберально-ганебна позиція.

Але в питанні Криму озиратися на Захід не можна: ми повинні продовжувати діяти самі.