Замальовка з натури, почута від очевидиці Світлани. Світлана родом з Тернопільщини, вже 30 років живе в Артемівську.

Артемівськ (невдовзі має офіційно повернутися до своєї історичної назви Бахмут – UAInfo). Місто, яке контролює українська армія.

До жінки, яка торгує на лотку помідорами, підбігає хлопчина у формі, простягає гроші, просить томатів. Продавчиня крізь зуби цідить:

– Что, бандера, краснєнького захотєлось? Не напілісь єщьо нашей кровушкі? Так своєй захлєбньотєсь! – і роздушує помідор. Крізь пальці ллється «краснєнькоє»..

Хлопчина стискає в руках автомат, кусає губи, щоб стриматися.

Світлана накладає в пакет помідори:

– Бери, синку. – і до продавчині. – А знаєш, яка різниці між нашими і вашими? Якби ти це сказала вашим, то лежала б уже вся у «краснєнькому» лицем в помідорах!

Артемівськ – ніби наша земля, під контролем нашого війська. Але наша тут тільки земля. Що з ними робити, із цими... «краснєнькими»?