Ні, мої свічечки на моїх вікнах горять, і біля пам'ятного знака на Михайлівській площі також. А от інформація, яку поширили інформагенства, що на відкритті виставки «Люди правди», в музеї голодомору свічу пам'яті запалювала вдова Джеймса Мейса Наталія Дзюбенко-Мейс - неправда.

Мене туди взагалі не запрошували і навіть у сам музей мене сьогодні не пропустила президентська охорона і дивні заклопотані людці із стосами списків, в яких моє ім'я навіть шукати відмовилися.

Я принижено тупцяла перед ними добрих півгодини, показувала паспорт, показувала на плакат свого чоловіка і намагалася пояснити, що я його дружина, що, зрештою редактор-упорядник його книг, що редактор книги Лідії Коваленко і Володимира Маняка, що я щойно з відрядження, де проводила вечори пам'яті у школах, бібліотеках, що я мушу там бути, бо мене чекають журналісти і взагалі я маю право...

Наївна. Нічого мене не научив попередній досвід. При Ющенкові мене хоч запрошували, правда також не пропускали, бо губилися папірці.

А тепер і не запрошують і не пропускають. Слухала в телевізорі добрі слова П.Порошенка про Джеймса і гадала, а чи пропустили би туди самого Джеймса?

Прийшла додому, роботи непочатий край, треба якось підсумувати, узагальнити свої враження від поїздки, від публікацій, телефонують журналісти, питають про мої відчуття від державної акції по вшануванню жертв Голодомору. Неймовірні, - відповідаю, Правда - неймовірні.