Дату 1 грудня двічі позначено в календарі сучасної історії України.

24 роки тому Верховна Рада України проголосила Акт незалежності від 24 серпня 1991 року. У Конституції цей день визначено головним нашим національним святом.

Тоді народні депутати першого скликання далекоглядно віддали право закріпити суверенітет держави найвищому суверенові – українському народові, громадянам України всіх національностей, віровизнань і мов – Акт незалежності було винесено на Всеукраїнський референдум. Він відбувся 1 грудня 1991 року. За Незалежність проголосували 90,32 % громадян – у всіх 25 областях, у Києві і Севастополі.

З усіх 15 республік СРСР лише Україна здобуту незалежність вивела на найвищий рівень державної суб'єктності, яку надає лише всенародний референдум. Свою Незалежність Україна здобула мирно – без єдиної краплини крові, законно, у цілковитій злагоді в країні та зовні.

Історія розсудила так, що за 22 роки, у 2013-му, над державною незалежністю України нависла смертельна загроза. Кримінальний окупаційний режим, позбавивши народ європейської історичної перспективи, розпочав демонтаж самої держави.

І знову на авансцену історії, якою став легендарний київський Майдан, вийшов український народ. І знову – 1 грудня Україна вразила світ, коли в центрі нашої столиці став мільйон людей. Не знала понад тисячолітня історія стародавнього Києва такого монументального зримого волевиявлення, не знала історія демократичної Європи такого безпрецедентного за своєю масовістю акту прямої демократії.

Першого грудня 2013-го на захист України вийшли у перших рядах вже і ті діти Незалежності, які народилися після 1 грудня 1991-го.

Розмірковуючи над історичними долями Європи, видатний філософ Ернест Ренан так сформулював закон вічності народів: "Нація – це щоденний плебісцит".

Сьогодні дієве волевиявлення українців здійснюється на фронтах й у волонтерському русі, у блокпостах на Чонгарі, у народній люстрації корупціонерів та зрадників на чиновних посадах, у блокуваннях незаконних забудов, що нівечать архітектурні і ландшафтні середовища наших міст, у безлічі інших проявів активної громадянської позиції. Саме таке волевиявлення української громади не дає реанімувати систему олігархічно-кланового панування. Цього трагічно для себе не розуміють ті, хто намагається вчинити так утретє.