Думав не писати нічого у фб деякий час. Але днями трапився випадок, про який не можна мовчати. Знаю, знаю, мені знову розповідатимуть про заплямовування чесного імені батальйону і тому подібне, але це вже справа принципу.

Отже. В нашого бійця болів зуб. Після веселої прогулянки на бетеері йому роздуло щоку. Від губи до ока. Нормально так роздуло. Підвищилася температура. Боєць (один із найкращих, вишкіл 3-го полку) звернувся до медчастини. Капітан, начмед батальйону, розпорядився відвезти солдата до поліклініки. В поліклініці хворому поставили діагноз гострий гнійний передонтит верхньої щелепи і сказали, що його треба терміново везти до шпиталю. В Часів Яр. Інакше – можливе загнивання кістки.

Боєць повернувся до штабу і передав все це начмеду, на що той миттєво зреагував:

– Вы, военные, совсем охуели? Я не буду везти бойца за 80 километров из-за зуба. Лечись в местной больнице за свои деньги.

Вояк сказав, що грошей в нього немає, і взагалі – він має право на безкоштовне лікування.

Але капітан навідріз відмовився, мовляв, проблеми солдата йому в *уй не вперлися. Запропонував вирвати зуб, і мать його в *об.

– Вы забыли, где находитесь?

Ні, не забули, ми вже 90 днів живемо в гівні і розраховуємо на адекватне ставлення. Тим більше, за допомогою звертається не аватар/симулянт, а повноцінний боєць, який вартує десятка інших.

Зрештою, до начмеда телефонує замкомвзвода, ввічливо звертається із проханням відвезти солдата до Часового Яру. Але після фрази капітана про о*уєвших військових "замок" розповідає начмеду все, що про нього думає.

Конфронтація переходить до гарячої стадії. Капітан пішов на принцип. Ок, ми теж.

Хворий боєць телефонує комбату і розказує про свою проблему. Комбат дає добро відвезти хворого у шпиталь.

Вояк ніч перебуває на уколах, вранці їде до штабу, підходить до начмеда з упевненістю, що його таки відвезуть у Часів Яр. Капітан погоджується, дає машину, дає пароль для блокпостів, але раптом виявляється, що немає бензину. Боєць і ротний медик підходять до начальника із паливно-мастильних матеріалів бату, щоби той виділив бензин, аби відвезти хворого в Часів Яр, але той розводить руками: пального немає. До нього вже звертається замкомвзводу, просить видати 20 літрів бензину для машини швидкої допомоги, на що той відповідає, що бензин на лікування зубу не дасть. Вау! Звідки він знає про зуб, адже його всього лише попросили відвезти хворого. Вимальовується змова і саботаж?

Врешті, звертаємося до батальйонного психолога, розповідаємо про суть проблеми. Психолог телефонує начмедові, мовляв, капітане, відвези хворого.

Ні*уя. Бензину немає. Мороз, солдата роздуло, під оком синець, флюс перейшов аж до вуха.

Знову звертаємося до комбата. Варто віддати йому належне – він виділяє свій автомобіль й розпоряджається везти бійця на лікування.

Справа наближалася до обіду, тому було врішено звернутися до місцевої лікарні. Там боєць зробив знімок, який показав, що зуб можна врятувати. І це варто робити в госпіталі, тим більше, там є чудовий стоматолог, який вже другий день чекає на вояка. Війна війною, але видаляти цілий зуб лише тому, що начмед вперся рогом і не хоче виконувати свій обов'язок, – тупо. Нераціонально. Та і ми ж не пальцем роблені.

Повертаємося до штабу. Із начмедом вже була проведена профілактична розмова, і той пообіцяв завтра відправити бійця в госпіталь.

Знову ніч на уколах. Вранці солдат з ротним медиком приїжджають в штаб і.... виявляється, що знову немає пального. Боєць не може більше терпіти, та і терпіти йому протипоказано, адже все це може перейти в ускладнення. Врешті, він збирається звертатися до місцевої лікарні й лікуватися власним коштом, але, наскільки мені відомо, деяким віп-персонам раптово знадобився шпиталь поїздка до Артемівська, і для машини швидкої несподівано – хоп! – намалювався бензин. Ну що ж, завеземо і цього вашого, зі своїм зубом. І це разом з тим, що комбат чітко дав зрозуміти, що це свої хлопці, і їх треба лікувати.

Хворі бійці? Та що з того? Ще намобілізують.

Чесно. Якби все вирішилося так, як мало вирішитися (нехай і з нервами), я не писав би про це. Я би навіть заплющив очі на "ви, воєнниє, совсєм о*уєлі". Але якщо здоров'я (а, значить, і життя) бійця нічого не вартує, то чого я маю вкотре робити вигляд, наче нічого не відбулося? Я і без того "не помічаю" те, що варто помічати.

Тому, шановні офіцери зі штабу, це лише допис у фб. Далі – більше (повірте, є куди). Терпіти не будемо.

P. S. Випадки лікування солдатів власним коштом – норма. Замість військових шпиталів їх кладуть у місцеві лікарні. Зараз, наприклад, там лежить боєць, якому для розгону вмить виписали ліків на півтори тисячі гривень. Це те, про що я точно знаю.

P. P. S. Нашому вояеові чудовий стоматолог Вова видалив нерв і прочистили канал. Завтра пломбування.