Все таки вражаюся, як нашій громадскості вдається з абсолютно позитивної новини зліпити чергову ‪"‎зраду"‬. Ось маємо заяву президента Франції Франсуа Оланда, де він каже, що в мінському процесі треба швидше просуватися до відновлення Україною контролю над українсько-російським кордоном на Донбасі і далі до зняття санкцій з РФ. Саме в такій послідовності: спочатку контроль на кордоні – потім зняття санкцій.

У принципі, такого розуміння європейцями процесу ми й прагнемо. І ось ми це чітко чуємо, що попри всі теракти в Парижі санкції будуть, аж доки ми не повернемо контроль над кордоном.

Але чи втішає це нашу громадськість? Аж ніяк! Тому що Оланд, бач, ще й сказав, що треба вимагати від України прийняття поправок до Конституції. І це – жах і страх! Прикметно, що ні про який особливий статус Донбасу він при цьому не згадує – поправки й поправки, хоч про децентралізацію, хоч про судову систему. Зрештою, більша частина української спільноти й самі постійно якихось поправок до Конституції вимагають. І також зрозуміло, що як міжнародний посередник він повинен демонструвати готовність тиснути на обидві сторони хоч у чомусь. Я вже не говорю, що ніхто не заважає українській стороні також демонструвати непоступливість і висувати зустрічні вимоги, що зараз і відбувається, коли всі наші переговорники синхронно заявляють: немає припинення вогню, немає реального відведення озброєння, немає звільнення заручників – не може йти мова про виконання подальших пунктів мінського плану.

Окрім того, багаторазово критикована за "сліпоту" місія ОБСЄ на Донбасі 21 січня також робить показову заяву – якщо проросійські бойовики не припинять обстрілів і не зберігатимуть режиму тиші, то це призведе до неможливості роботи місії і зриву мінського процесу.

Тобто маємо купу сигналів, що й ОБСЄ, і ЄС підтримують українську позицію в тому, що за невиконання основних безпекових умов ніякого просування у виконанні політичної частини угоди бути не може.

А звідки тоді йде це постійне вишукування підступів у діях наших західних партнерів? Одна із засад психологічної війни – всілякими засобами укріплювати прихильність до себе своїх союзників і будь-якими способами намагатися посіяти недовіру населення супротивника до його закордонних союзників. У пропаганді РФ цей ключовий постулат реалізовують як можуть. А от наші ЗМІ і громадскість, схоже, про нього й не чули.