Зараз такий дивний час.. За вікнами вже літо, на вулицях продають ягоди і польові квіти. Але є щось, що дуже насторожує. Це якийсь липкий страх, зловісне передчуття. Він чекає на тебе в тіні вулиць, в уривках між буденними розмовами, у відведених поглядах. Передчуття грози, передчуття чогось страшного і нехорошого.

Причому, що найтяжче - це усвідомлений страх. Це зло, яке ти бачиш, тільки якщо хочеш бачити, і за це воно хоче зламати, залякати тебе. Насолоджуючись смаком купленої черешні, все одно за хвилину з"являється присмак, який лякає.

Це присмак сталінщини. Тепер я розумію ту атмосферу. Всі наче намагаються сховатися, поринути в міщанське життя з головою і не думати. Ні в якому разі не думати. До нудоти, до слабкості в ногах, нас поглинає страх того, що зараз треба робити вибір.

Страх того, що зараз треба говорити, а не мовчати. Нас калічать, ламають наші душі. Саме в цей літній день чиясь мати вичитує школяра за непотрібне, таке юнацьке обурення системою безправ"я і несправедливості. "Ти нічого не зміниш, всі так живуть", "терпи, і отримаєш посаду, кум допоможе", "працюватимеш в податковій - тоді не буде проблем". Сотні, тисячі людей беруть до рук номер "Кореспондента" з задоволеною пикою Курченко. Вони читають про "успішного молодого бізнесмена", який "заробив" сотні мільйонів доларів. Насправді він украв їх. Украв у наших матерів, бабусь. Мільйони не беруться нізвідки.

Їх можна створити своєю працею, інтелектом, які потім перетворюються в потік грошей, відданих за добрий винахід, за якісний виріб чи щось інше. Однак він не вкладав добро і енергію своєї душі в виробництво. Не сидів за кресленнями. Не створював, не обнадіював, не генерував ідей. Не віз хліб туди, де його немає і він потрібен. Він не торгував. Торгівля - це взаємовигідний обмін. Навпаки, курченко, та інші друзі молодого януковича вкладають зло у свою справу. Це невигідний обмін. Адже це липові тендери. Це мільйони за послуги,угоди на поставки, яких не було. Не хочеш послуги? А ти подумай. Адже це "контора друга януковича".

На їхньому боці зло, обман, примус. Вони всмоктують нашу енергію, нагнітаючи атмосферу безвиході. Так, міліція поки що не хапає за замотаний в газету з портретом януковича оселедець. Поки що у власних під"їздах калічать тільки тих, хто "висовується". Але цим калічаться ще більше людей, які після пергляду новин приходять до висновку, що краще "не висовуватися". Саме зараз навіть несказані батьками слова, просто відведений погляд калічать дітей, які вже не виростуть вільними. Це ще страшніше. Я не є сильною людиною.

Я боюсь бандитів та міліції, які тепер відверто працюють разом. Але я не хочу, щоб перед моїми очима росли блакитноокі раби. Саме тому я не буду мовчати. Я не втрачу свою віру, своє тверде переконання, що в Україні люди будуть відьними, будуть справжніми Громадянами. Я не мовчатиму. Більше того, я діятиму. Попри побитих друзів і знайомих. Я не дозволю Страху отруїти моє життя.

Pasha Vezdenetsky