Я не читала цих книжок і не читатиму, але які назви – поезія абсурду. Наприклад, "Украина от Адама до Януковича. Очерки истории", ще й "іздатєльство" (предательство?) "Донбасс", серія "Библиотека Донбасской Руси". Отже, вони таки визнають, що Адам був українцем. Ну нарешті, хоч хтось. А "Донбаську Русь", напевно, заснував князь Дон і його брати Бідон, Піддон, Лугандон, Терикон та сестра їхня Кальміус.

Далі – "Кровавые преступления бандеровской хунты", "іздатєльство" "Книжный мир", серія "Библиотека Антимайдана". І тут я уявила запльований насінням грудневий Маріїнський парк, самозабутнього тітушку на адіку з томиком Пушкіна – бо який іще вигляд може мати "бібліотєка Антімайдана", хоча ці два слова поруч явно тут не стояли. Але як можна сумніватись у чомусь після Адама?

Або із серії "Ніцше би плакав": Максим Калашніков, Сергій Бунтовський, "Сверхчеловек говорит по-русски". Тут мусить бути якась друкарська помилка – бо Калашніков це не ім'я автора, а мова, про яку напевно йдеться, – чи діалект такий російської мови, мова Калашнікова, універсальна й "общєпонятна", якраз для "свєрхчілавєка". Але наступна книжка цих же авторів – "Геноцид русского народа" перевертає все догори дригом. То "свєрхчілавєк" говорив "па-рускі", а тут уже геноцид відбувається проти "свєрхчілавєка".

І тему доповнює Козлов Ю. К. із більш "чьоткім" портретом ворога: "Бандеризация Украины – главная угроза для Росии", серія "Угрозы России", "іздатєльство" "Яуза-пресс". "Кляуза" знаю, "Яуза" – не чула, не "свєрхчілавєк" я, на жаль. Але підозрюю, що "главная угроза" для Росії – сама Росія, яка вирубує свої красивезні березові гаї, щоб друкувати на них отаку погань.