У Вінниці відчувається, що хтось думав над дрібницями, які роблять місто містом. Ну ось трамваї ці старі, але швейцарські, люксові – це ж просто шик, бо ніщо не впливає так на міський ландшафт як трамваї, то тільки зальотні керманичі Києва з колишнього Комсомольська (йдеться про Олександра Попова – UAInfo) можуть трамвайні лінії методично нищити й виживати з центра на околиці. Їм й у джипах непогано. А в комсомльців трамваїв нема.

Або, що на всій центральній вулиці Соборній, широкій, як проспект, нема світлофорів – пішохідні переходи й перехрестя нерегульовані. Здається нонсенс, зроби таке в Києві на будь-якій вулиці, буде колапс, або пішоходи безперервно бігтимуть, незважаючи на транспорт, або джипи пішоходів давитимуть, як не в себе. А тут якось розходяться, пропускають одне одного, що потребує певної вихованості, і виходить це швидше, ніж якби світлофори були, що для одних, що для інших учасників руху. А про перехрестя нерегульовані то вже взагалі. Все пояснюється, підозрюю, тим, що центральні вулиці якимось чином розвантажені, машин значно менше, і не все так просто. Але хто казав, що буде просто? Можливо, якщо кожні три хвилини їде трамвай, в центр можна на машині і не пертися. Але хтось має сісти нарешті з киян і всі ці пасажиропотоки обрахувати й розвести якось, бо вже за межею добра і зла в нас транспорт, да. Метро всіх не винесе вже.

Ну, і таке інше. Купа дрібниць, що вказують на осмисленість. Розпал ремонтних робіт на дорогах і тротуарах – саме у вихідні, а не розрили в четвер і стоїть розкопане до понеділка.

Пандуси, з'їзди для колясочників скрізь. Бачив, як перемощують один із них, бо попередній був закрутим. Тобто вже і так добре – покращують, доводять до пуття, а не відбувають номер для галочки, як в нас перед Євро 2012, досі боюся тими сходами ходити, що тоді в нас настелили, вони хитаються під ногою ще з того 2012-го, але кошти освоїли, на що скаржитися.

Загалом, я навіть не знаю, хто там у Вінниці зараз на хазяйстві, але бачу турботу про місто, як у Сан Санича Омельченка про плиточку. Ви ось сміялись з нього, певне. І що – виявилася та плиточка найважливішою інвестицією в майбутнє. Без неї Майдан би не вийшов.