Не думав, що колись виникне бажання захищати Святослава Вакарчука від нападків. Виникло.:) Винуватець – Юрій Шевчук (мовознавець – UAInfo), якого перепощує пів стрічки.

"Пропагандист російського неоколоніялізму" про Вакарчука – це такий самий перебор, як і вважати 55-річного автора одного (!) підручника Beginner's Ukrainian авторитетним джерелом у питаннях нової української ідентичності.

Не Тімоті Снайдера, не Джорджа Грабовича, не Тімоті Ґартона Еша, не Олю Гнатюк. Ні – автора підручника Beginner's Ukrainian...

А просто декому дуже кортить прославитись і встигнути на останній поїзд. А останній поїзд – це завжди націоналізм у якійсь із його версій. Це ж дуже легко. Лекції, інтерв'ю, перепости – слава. До нас приїхав Ревізор із Нью-Йорка, який історію нашу нам розкаже. 

І мало кого турбує, що цей світоч мовознавства за 20 років життя за океаном спромігся видати лише Beginner's Ukrainian. Це взагалі нікого не турбує. Клік – лайк-репост.

А все чому? А все тому, що, на відміну від Снайдера, Грабовича, Ґартона Еша, Гнатюк, він не соромиться пороти псевдонаукову пургу в дусі Фаріон. У нього все просто: абсолютно за свободівськими лекалами складні й делікатні проблеми в нього розв'язуються просто – інвективами і філіппіками. "Вакарчук – пропагандист російського неоколоніялізму". А ще – банальностями. Відвертими банальностями, розсипаними в усіх його статтях і інтерв'ю.

І от дехто роззявив писок і ковтає. Ну, я вас вітаю з вашим новим авторитетом у сфері української ідентичності, дорогі українці. 

Вакарчука можна критикувати, як робив ваш покірний слуга. Його можна не любити за щось. Або й навіть за все. Але – благаю вас – дивіться іноді, хто говорить і як говорить. Вакарчук для українства зробив забагато доброго, щоб сьогодні дістати тавро "пропагандиста російського неоколоніялізму".