Спокійно жив собі Комсомольськ на мапі України. Ніхто й подумати не міг, щоб це місто могло стати топ-темою, ніхто й уявити не міг, щоб туристи стали влаштовувати туди тури вихідного дня.

Аж раптом шквал мемів і всеукраїнська слава непримітному провінційному містечку на Дніпрі. Для цієї місцевості назва не унікальна: по інший бік річки поселення Кам'яні Потоки, назва котрого також завдячує річці, через яку тут і з'явилися поселення, й аж ніяк не комсомольцям. Горішні Плавні закінчуються селом Келеберда, і ця назва теж пов'язана з річкою (із татарської перекладається як «підвищення над рікою»). Кобеляки - сусідній районний центр, оспіваний його мешканцем Мирославом Кувалдіним із гурту «Зе Вйо», - теж, імовірно, не сподобалися б як новий топонім мешканцям екс-Комсомольська. «Занадто по-сільському звучить», - кажуть вони й не розуміють, чому до них їдуть туристи. По-сільському? Столицею Малайзії є Куала-Лумпур, що в перекладі означає «Каламутне гирло». Раніше на місці одного з найпрогресивніших мегаполісів світу були шахти з добування олова. Усі стоки йшли у воду, звідси й назва міста, яке тоді було малесеньким поселенням.

Чи унікальна історія з Плавнями? Два роки тому в Карпатському регіоні з'явився новий потяг «Гуцульщина», що прямує за маршрутом Київ - Рахів. Це революційне досягнення, що вдалося завдяки тиску місцевої громадськості на Укрзалізницю. Раніше з Рахова, центру Європи, можна було спокійно доїхати до Праги без пересадок. Цей потяг також їде через Заліщики - польський курорт, де проживав Йозеф Пілсудський, про що призабула більшість поляків. У ті часи до Заліщиків ходив прямий потяг із Варшави, а тепер колишня туристична Мекка не має навіть прямого залізничного сполучення зі Львовом. І в Рахові Закарпатської області, і в Заліщиках Тернопільської збільшився туристичний потік. І змусила рухатися місцевий бізнес саме поява рухомого складу, що долає відстань від Києва до Рахова мало не за добу через старе й зношене залізничне полотно. Тобто для того, щоб почався процес відновлення туристичного потенціалу відразу кількох регіонів, жодної реконструкції навіть не довелося проводити - достатньо було поставити старі, пошарпані вагони на небезпечні рейки й пустити потяг за безпечним, надто повільним графіком. Історія появи нового потяга «Гуцульщина» комічна й тим, що офіційно першою власницею квитка стала туристка з Нідерландів. Тобто туристичний потенціал є?

П'ять років поспіль у Рахові проводили фестиваль «Європа-центр», який ініціювали місцеві приватні підприємці. На фесті виступали відомі українські гурти, а ведучим був теперішній міністр культури, але він ніколи не мав підтримки міської ради, а іноді навіть зазнавав утисків, про що відкрито казали його організатори. При цьому місць для проживання в Рахові під час фестивалю не вистачало - навіть учасники розселялися у всьому Рахівському районі, оскільки місто не могло забезпечити стільки ліжко-місць. Фестиваль зник, міська рада тепер бореться з єдиним нічним клубом. Місто досить темне: виходячи на кінцевій іншого потяга Львів - Рахів, який прибуває сюди пізно вночі, узагалі немає відчуття, що ти опинився в центрі Європи (саме в Рахівському районі міститься пам'ятний знак географічного центру, один із десятка центрів Європи, за різними підрахунками). Навіть, навпаки, з'являється побоювання, що це справді останнє пристановище, остання станція Європи, край географії.

Що об'єднує Горішні Плавні, Рахів і Заліщики? Горе Горішніх Плавнів, як і горе Рахова, одне: нерозуміння і несприйняття іншого часу. Часу, коли найважливіші події інформаційні, а не закулісні, коли будь-яка згадка про місто, будь-яка журналістська цікавість, будь-який запущений, нехай навіть повільний і номінальний, потяг - це шанс. Шанс, який дуже легко проґавити, що успішно й роблять усі міста. І якщо міська адміністрація Заліщиків уперше в історії цього року проводить ЗаліщикиФест, то люди ще не готові розмістити в себе туристів, перепрофілюватися з фермерів на місцевих гідів, переобладнати стайні на дешеві хостели й підмінити неіснуючу туристичну інфраструктуру. Якщо люди в Рахові вже створюють паби на даху, гестхауси в кожному другому домі, то тут вступається міська рада, що тягне ковдру на свій бік і гальмує процес розвитку.

Горішні Плавні - це насправді короткий переказ усієї туристичної історії України, забутої та недооціненої. Ні, тут не народився Ісус, проте тут є що подивитися, є що відкривати тим, хто втомився від нудьги європейської глобалізованості, цивілізованості та заасфальтованості. Журналісти, що рвонули до Горішніх Плавнів, навіть уявити собі не могли, наскільки красива природа навколо цього міста й наскільки нерозкритий його туристичний потенціал. А скільки таких Плавнів по всій Україні, яким значно менше пощастило з «мемізацією»? В Україні є історичні місця, що поросли бур'яном і полином. Люди й ті, кого вони обирають, власноруч радо викопують яму для будь-якої актуалізації історії та інформаційних проривів, бо бояться і не вміють ними скористатися. Найбільша проблема - це відсутність або малопоширеність інформації.