Іспано-французький кордон. Пляж. Хороший ресторан.

Розглядаю зі спини парочку через кілька столиків. Висока, худа, білява красива вона. Худий, молодий, з абсолютними рисами супермена він. Подібна на німецьку ляльку з нашого дитинства донька років трьох. Всі в білому. Їдять морозиво, тихо говорять, дивляться на бухту.

- Ну канєееешно, нию я, легко бути таким красивим і спокійним, коли в тебе на двох лиш одна дитина.

І тут, не встигаю я відвернутися на свої суниці в тарілці, як до них прибігає ще двійко дітей, хлопчик і дівчинка, старші десь на рік і на два за мале, теж усі біляві, голубоокі, явно від того ж тата-мами. І далі всі сидять спокійно, мама всіх годує морозивом з ложечки і з татом дивится на довбані кораблики. А, і одяг на всіх білий-білий. І без плям від сочку і морозива на дітях. І без слідів витертих жирних пальчиків на маминій елегантній білій спідниці і майці.

Ну всьо, капєц. Мені нема що сказати- антропологічне кряхтіння терпить крах. Виручає вірний друг:

Тут, каже, саме час комусь, як у Бегбедера було, до них підійти і закричати: ви несправжні! Вас не існує!!! Це все рекламний ролик.

Я не бачу з цієї відстані, чи висить над ними десь гоу про, того пишу про все в вайбері Лєнці.

Піду я, пишу я Лєнці, або автограф візьму, або в морду дам. Піди, піди, пише Лєнка, дай в морду. Нічого порядних людей на відпочинку дратувати.

Ну я і пішла. Тільки не в морду, а в туалет, де і зустріла цю ідеальну високу біляву дівчину з іі голуби ми очима й ідеальною дочкою, із теж голубими очима, рівною засмагою і білим волоссям. Вони посміхалися одна одній і, падлюки, мені теж. Не дивлячись на моі безпородні карі очі і кудлате волосся. (Про "охвіцерський загар" після гір я вобщє мовчу).

А можна питання, кажу. Як то воно у вас виходить: троє дітей, і всі такі солодкі, ідеальні, пісок не їдять і дають вам цілу годину дивитися на море і кораблики? Бо в мене дві дитини, і перманентний завжди дурдом. Скажіть мені, в чому секрет?..

Не знаю, каже вона з легким скандинавським акцентом. Може, нам просто пощастило.

Завіса.

Всьо так просто й чесно.

І ніякого тобі спіча про "ми віднайшли істиного бога" чи "ми просто дружно любим один одного", не кажучи вже про підручник з педагогіки і раннього розвитку істиних арійців.

Потім вони всілися в ідеальний джип ауді і спокійно поїхали.

Шо, каже мій друг, дала в морду? Не дала? Ну і добре. Бо іх уже певно били і французи, і іспанці, і німці. Хай українці лишаться в їх спогадах нацією миролюбною й незавидющою.