Ділюся ще одним відкриттям. "Литва, Латвія та Естонія – три братні републіки" – черговий міф СРСР.

Вони самі в один голос стверджують: "Ніякі ми не брати!" Говорять і наче аж ображаються, мовляв, що за дурниці. "Ми навіть мови один одного не розуміємо!" – кажуть вони.

Вони просто сусіди. Ні братні, ні ворожі. Сусідні країни. Десь змагаються між собою, десь іронізують один над одним, але братами ніколи себе не вважали.

Ось їхня ключова відмінність від нас, українців. Росія всіх призначала своїми братами, незалежно від статі. Київ – Мать. Україна – Брат. І ми, українці, це прийняли. Ми стали меншими братами. А вони – ні. Це нас стиснули в "братніх" обіймах так, що й досі не вдихнути. А вони в ті обійми ніколи не лізли. Це нам порвало всі шаблони "Никогда мы не будем братьями, ни по родине, ни по матери..." А вони так вважали завжди.

Читайте також: Як давати відсіч російській агресії: коли РФ берез заручників, відповідати треба так, як Естонія

І це ми тепер чухаємо потилицю. Вони не чухають. Вони наводять у себе лад. Щоб і влада прозора, і закони працювали.

Чи задоволені вони? Ні. Не задоволені. Але війни в них немає і порядок у них є. Не те, що в нас.

Читайте також: Усіх має об'єднати державна мова: балтійська відповідь на наше мовне питання

Знаю, знаю, так історично склалося: і голодом їх не морили, і зараз проти них не воюють. Наче в інших народів не було своїх трагедій. Тільки вони не розказують, чому в них хата не метена. Вони беруть і метуть. І не граються, на відміну від нас, в тотальну толерантність. І нічого, їх прийняли. І з ними рахуються.