У селі, як відомо, люди називають один одного не за паспортними прізвищами, а за прізвиськами, які прилипають до цілих родин і передаються з покоління в покоління. У моєму селі змалку я знав, котрий то є Ромко Пи*дей  чи Петро Срака, Йосиф Парастас чи Іван Бугаїв,  хто така Рузя Путелиха чи Анна Сороката,  але як їх називати за метрикою - то хіба що голова сільради міг сказати.

Мій дід вів хуторянський спосіб життя - мав господарку у терновому лузі за селом і над потоком, тому усі знали, що там живе Василь Тернинський.

Держава, як село, - носить той самий метафоричний менталітет. Насамперед, наведу найяскравіший приклад, коли спадкоємці тих, котрі писали листа турецькому султану, дали безсмертний титул окупанту, під яким він навічно залишиться у пам'яті українського народу, - Ху*ло.

Рідні  президенти також ввійдуть в історію не так за паспортними даними, а за тими самим «клікухами», якими їх нагородив гостроязикий і дотепний народ. За винятком хіба що Кравчука, який не встиг здобути нетлінний народний титул, усіх наступних ми знаємо, як тепер прийнято казати, за позивними.

Причому, у кожного вождя - два історичні імені: одне - для внутрішньо-сімейного вжитку, коли Самого ніжно кличе поза очі камарилья, а друге - для широкого вжитку у загальнонаціональних масштабах.

Читайте також: Цвинтарний танець мажорів

За цією номінацією хто не впізнає ті часи, коли наближені до престола чи корита  не вживали чужинецьке означення "президент", а шептали так любляче - батько. Батько обіцяв. Батько дав, батько в'є...ав. У той же час народ не спромігся на більший креатив, аніж назвати своїм іменем те, що бачив - Рижий.

Далі повстала нація завела на Печерськ спасителів України на чолі із самим -  Месією. Бояри справді вірили, що із Хоружівки походить праправнук гетьмана Калнишевського. Месія із дороговказами, які ніколи не крали. Народ швидше розгледів, де лайно, а де тріска, і не злісно так поіменував вчорашнього небожителя, - пасічник. А короткотермінову епоху месійного зішестя прокоментував услід, - мертві бджоли не гудуть.

Далі прийшли до влади демократично обрані сили, які звикли, що того, котрий сидить на общаку, звати паханом. А раз його народ обрав президентом, єнакієвська шпана при владі заставляла усіх повзучих довкруж Банкової звати урку - царем.

 Хоча історія подбала про його «титул» ще з часів тренування на президента у Кременчуцькій колонії, - Хам. Тлумачний словник на державній мові Донбасу, на фені, дає дефініцію, що хам - це той зек, який краде у своїх співкамерників. Потім, коли люблячий український народ обере його лідером нації, він вкраде у 50 мільйонів "співкамерників" понад 100 мільярдів доларів, частину яких відтарабанить, поки в. о. президента Турчинов спав і в ніс не дув, прямо на Рубльовку цілим составом камазів.

А далі... Ще живих і теплих не прийнято лоскотати на троні, але  чим нинішній гірший від попередників?

І свита, здається, не забарилася. Спробуйте прислухатися, як солодкими устами шепчуться, співаючи осанну,  у коридорах Банкової чи на Грушевського? Ніжно так і цнотливо - ПОП. Попчик, популька.

Клерикалізму тут нема, хоча відомо, що чинний президент України - диякон Православної церкви Московського патріархату. Це як прапорщик при майорах - диякон лише кадилом махає, але  грішникам гріхи не відпускає.

То чому ж тоді поп? Нездогадливий ти, народе: ПОП - це Петро Олексійович Порошенко. Абревіатура. 

Але я би волів трактувати августійшу абревіатуру все ж не за першими буквами, а за повним словотвором. Є таке нині слівце на слуху, яке саме так і розпочинається, - Популізм.   

Розмаїті словники - від попросту тлумачних до філософських, політологічних, психологічних - дають різноманітні наукові дефініції, але  багатство інваріантного наукового пізнання нашої екзотичної, політичної дійсності  нанизане на єдину червону нитку: популізм - це необгрунтовані обіцянки швидко і легко вирішити складні проблеми.

Популіст - це той, хто обіцяє і не робить. Популіст - це той, хто бреше. Нащо нам іншомовні дефініції, коли маємо на нашій солов'їній мові таке яскраво-звучне, титулярне означення, - б р е х а ч!

Хто у нас тут чемпіон - не поп, а цілий архистратиг? Хто у нас головний популіст над усіма популістами - вчорашніми, нинішніми і ще ненародженими? Хто викарбував на скрижалях загниваючого 2,5-річного режиму нетлінний у грядущих віках попівсько-дияконський заповіт - "Так ніхто не брехав! Через тисячу літ  лиш приходить подібне брехання!"

Хоча я не згоден із перефразованим Сосюрою - й через тисячу літ ніхто не переплюне нашого ПОПа.

За прожиті 2,5 літа у президентському шатрі він наговорив таку велетенську «торбу арештантів», що переплюнув усіх попередників, разом узятих. Балакучий Кравчук попросту не встиг наговоритись. Словниковий запас Кучми практично зводився до скупого морфологічного звороту - «ето самоє, так сказать», тому його популістська спадщина не надто лоскотала  слух нації. Ющенко, здебільшого, розказував байки про скіфські кургани, тому від цих його теревень було ні тепло, ні холодно.

А нинішній цицерон наобіцяв стільки нісенітниць, що тут уже народні вуха в'януть. От остання гучна цяцянка: Петро Олексійович, як завжди, привселюдно, б'ючись у груди, розпочав 2016-й із особистого зобов'язання, що до кінця року весь Донбас буде українським. Без окупантів і колаборантів, без крові і смерті...  Навіть язик не повертається коментувати це святотатство на свіжих могилах.  

Я знав Петра Порошенка ще задовго до його сходження на печерський трон, коли він гартував жагу до влади у печерах дикого капіталізму у буремні 90-і. Тоді в олігархічній колбі пост-совкова еволюція вивела два види реліктів, які сповідували два ґатунки, трофейної, з дозволу сказати, філософії:

1)   Пацан сказав - пацан зробив;

2)   Пацан слово дав - пацан слово забрав.

Порошенко твердо йшов по життю, обростаючи сотнями мільйонів перехопленої в інших хижаків соцвласності.  У середовищі бізнесових хапуг, та й серед консультативного експертного середовища, він мав тверду репутацію «кидали».

Для нього взяти під ноги взяте ним же зобов'язання, -  наче раз плюнути. Кинути - для нього це як два пальці під дощ підставити. «Що дихне - то брехне», - кажуть у народі про таких фіфаків.

Читайте також: Порошенко страшенно любить темники - Василь Базів

Думалося, що уже не на грабіжницькому побоїщі, а у президентському сідлі він зміниться. Жити по-новому - було ж обіцяно, перш за все, про самого себе. Та ні, живе по-старому, - бреше.

Обман у політиці - найкоротший шлях до кончини. Невже його наставник, дядько Джо із Америки, ніколи не розказував йому, що у Штатах президенти не брешуть, бо знають: коли  співвітчизники піймають їх на лицемірстві, викинуть на смітник історії.

Здавалося б, ПОП переплюнув навіть узурпатора Хама, - підім'яв під себе усіх і уся, - парламент, уряд, прокуратуру, спецслужбу, розвідку, а рейтинг тане, як туман на світанку.

Із крові Майдану народ вийшов у моральному бронежилеті, який уже дуже важко пробивати кулями брехні. Може, у цьому й полягає головне завоювання нашого повстання, - різко піднята моральна висота, на якій вершаться відносини правителів із громадянством, висота, на яку брехня попросту не долітає, згоряючи на високовольтних дротах цих відносин. Тому  нечуваний популізм ПОПа б'є по ньому бумерангом народної зневаги.

Брехнею світ обійдеш, але назад не вернешся. Із цього головного закону популізму винятків не буває. 

Василь БАЗІВ для UAINFO