Чи то приклад путінської Росії надихнув певні групи бізнесменів України, чи то самі вони до цього додумалися, але паралельно з процесами декомунізації в державі йдуть і процеси рекомунізації - схоже, непомітні на рівні уряду та парламенту, діючих політиків і політичних оглядачів, проте дуже реальні на рівні повсякденного життя тих, кого один років десять тому популярний персонаж називав «маленькими українцями».

Процеси ці почалися не вчора і навіть не позавчора, а ще за правління Леоніда Кучми, проте особливо виразними вони стали за режиму Януковича, - і не збираються зупинятися чи відступати, бо ніхто їх не спиняє.

А тим часом йдеться про речі суспільно значущі. Згадаймо, з чого розпочав своє правління Путін - із кампанії за реанімацію «совка» як повсякденності життя підданця РФ. Туди входило все - від повернення гімну СРСР, слова якого були ледь перелицьовані «тричі гімнотворцем» (за Сталіна, Брежнєва й Путіна) Сергієм Михалковим до «накачування» Інтернет-сайтів ретельно підібраними світлинами про «щасливе піонерське дитинство». Тобто робота йшла і «нагорі» знаково-символічного ряду, й «унизу». Результат відомий.

Ті назви міст і вулиць, пам'ятники та вуличні панно, що залишилося від радянських часів і несли на собі тавро комуністичної пропаганди, в Україні вже - крім окупованих територій - майже прибрали. Проте залишилося абсолютно недоторканним те, з чим пересічний громадянин стикається ледь не щодня на базарі чи в супермаркеті. Йдеться про назви товарів - переважно харчових - і їхню рекламу, знов-таки, на «низовому» рівні, не на телебаченні.

Зверніть увагу: скільки нині продається всього - за назвами, звичайно - «совєтського» та «радянського»! Шампанське, горілка, печиво, цукерки, шинка, сардельки і, звичайно, ковбаса. Варена, напівкопчена, сиров'ялена і сирокопчена. Фантастичні назви у цієї ковбаси - скажімо, «Салямі радянська».

Наче в СРСР могла бути ковбаса з такою назвою! Чи сардельки «Брежнєвські» (у спогадах кремлівських кухарів ані слова про такі сардельки немає, ба більше: Леонід Ілліч у свої останні десятиліття сидів на суворій дієті й ніяких сардельок узагалі не їв). Чи стилізації під совєтський «знак якості» в емблемах фірм та товарних ярликах. Чи посилання на радянські ГОСТи - мовляв, тільки така продукція може бути якісною! Чи, нарешті, великий напис на асфальні перед крамницею (побачений кілька років тому, а зараз майже зачовганий ногами): «Ціни як в СРСР»...

Читайте також: Колбасный синдром СССР. О реальной стоимости стабильности и благополучия

Одне слово, у масову свідомість українських громадян в останні десятиліття за допомогою такого ґатунку назв і написів посилено втовкмачувалося, що «совєтське» й «радянське» (вживаю обидва ці терміни, бо вони обидва фігурують у назвах продтоварів) означає найкраще з усіх можливих, а відповідний період історії являв собою уособлення чималих чеснот - ну, звісно, дисидентів саджали, але ж якою ковбаса була якісною та дешевою!

Днями наштовхнувся на напис на оболонці вареної ковбаси: «Ковбаса по 2.20. ГОСТ» (ціна, звісно, зовсім інша, а склад її чомусь вказаний не надто розбірливими дрібнюсінькими літерами). На кого це розраховано? На дурнів і на юнацтво.

Автор цих рядків, скажімо, добре знає ціну тим ГОСТам, бо пропрацював у часи перебудови декілька років викладачем філософії у Київському торговельно-економічному інституті...

Втім, про це пишуть і пишуть експерти, процитую для прикладу Анастасію Миронову, як вона сама представляється, «дочку радянського товарознавця»: «За ГОСТом у сосисках було від 5% м'яса, ковбаси здобрювали для збереження кольору селітрою, маргарин тоді був не рослинний, а з додаванням мінеральних олій - побічних продуктів нафтопереробки, з ними ж і масло «Бутербродне» робили... Вершкове морозиво зустрічалося хіба що в мегаполісах - інші вдовольнялися молочним з рослинним жиром...» ГОСТи існували для іноземців, для номенклатури високих рівнів і для пропаганди, реально ж усе (в найкращому разі) робилося за надрукованими дрібними літерами доповненнями до них.

При цьому привертає увагу те, що більшість «недокомунізованих» товарів вироблена у колишніх східних вотчинах Партії регіонів, де нині наявні великі симпатії до Опозиційного блоку та інших пропагандистів радянського (чи напіврадянського) способу життя. Що це - збіг обставин чи закономірність?

Ясна річ, самою ковбасою людські голови не задуриш, але коли впродовж десятиліть звичним стає ототожнення радянського з якісним, коли в раціоні обов'язковими стравами є «Брежнєвські сардельки» та «Кремлівська ковбаса сирокопчена», то певний вплив на підсвідомість це чинитиме.

А коли додати до цього ще й шалену пропаганду - дивіться, яке щасливе життя у нас усіх відібрали проклятущі українські націоналісти! - то «некомунізовані» товари стануть чинником політичним. Переконаний: «ковбасно-радянський чинник» зіграв немалу роль у перші місяці «русской весны»; так, ішлося про вельми специфічну аудиторію та специфічні регіони, але все ж вода камінь точить...

Правоту цієї приказки свого часу довели The Beatles та джинси як символи вільного життя (вільного не у політичному, а в повсякденному сенсі); вони немалою мірою підточили радянську систему, ясна річ, разом із «голосами», дисидентами, реформаторами в лавах партії тощо.

Зараз же Україні загрожує, крім магії «найкращої у світі радянської ковбаси», навіювання елементів тісно пов'язаних, ба, народжених нею «ментальності шпани та гопоти».

Назву один лише знак, пов'язаний з ними; ледь не у всіх супермаркетах і кіосках продаються «Семки», вони ж «Semki». Це не мова Шевченка і не мова Пушкіна, це мова гопників, «соціально наближених» до «совка».

А ще - навіювання меншовартості: мовляв, найкраще пиво - це «Жигулівське» місцевого розливу. Але ж в Україні ще за Ярослава Мудрого вміли варити добре пиво, тоді як «Жигулівське» з'явилося тільки в середині 1930-х на пивзаводі, побудованому на території, завойованою Московією лише за Івана Грозного; до речі, оригінальна рецептура цього пива звалася «Віденською»...

Втім, маємо ще один приклад відсилання до «щасливих радянських часів» і впливу на підсвідомість з метою довести, що цивілізація на українських теренах постала за вказівкою «зореносного Кремля»...

Який же висновок слід зробити? Як на мене, такий: у декомунізації дрібниць немає. Коли якась сфера суспільного життя, нехай і побутового, залишається носіям комуністичної міфології, її знаково-символічного ряду, то це може стати складовою формування прагнень реставрувати тоталітарне минуле.