Вкладаючи в одну кишеню українця більше грошей у вигляді зарплати, влада виймає цей надлишок з іншої кишені. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише екс-депутат Михайло Поживанов.

Про ідею із підвищенням мінімальних зарплат сказано вже достатньо. Зокрема, й про головний мінус цього дивовижного прожекту - розрахунок на те, що державну казну буде наповнено завдяки детінізації зарплат та додаткових надходжень від єдиного соціального внеску. Не хочу вкотре детально розписувати усі способи того, як уникнути збільшення фонду заробітної плати. Їх є декілька: ще глибша «тінізація», скорочення штату працівників, зменшення кількості робочих годин, згортання або мінімізація виробництва тощо.

Однак, згідно з останніми роз'ясненнями міністерства фінансів, сподівання щодо розширення дохідної частини бюджету пов'язані не лише із детінізацією. Існує, виявляється, ще один чинник додаткового наповнення скарбниці. Це - збільшення обсягів споживання громадянами. Певна логіка в цьому є. Чим більше людина заробляє, тим більше вона споживає. І тим більше податків від проданих товарів та послуг перераховується до бюджету країни. Але все це відбувається за умови, що товари та послуги зберігають усталену ціну, а на населення додатковим фінансовим тягарем не лягає потреба сплачувати дедалі дорожчий газ, електрику та інші номінації зі сфери ЖКГ.

Читайте також: Выступление Гройсмана на шоу Шустера было апофеозом бесстыдства

«З огляду на те, що збільшаться доходи найбільш незабезпечених верств населення, ці доходи будуть спрямовані, перш за все, на споживання: продукти харчування, одяг, взуття та інші товари першої необхідності», - стверджує Мінфін. В цілому Мінфін розраховує на те, що відрахування податку на додану вартість зростуть на 6,9 мільярда гривень. (Зауважу, що загалом підняття мінімальних зарплат обійдеться державі у 28,3 мільярда). Отже, зупинимося детальніше на тому, що і як споживають українці, та чи дійсно якість їх життя суттєво поліпшиться після двократного збільшення «мінімалки».

Оскільки підсумки 2016 року ще не підбито, оперую показниками 2014 та 2015 рр. За даними  Інституту демографії, у 2014 році кількість українців, які витрачають менше фактичного прожиткового мінімуму, становила 28,6%, а у 2015-му цей показник збільшився до 58%. Іншими словами, рівень бідності зріс вдвічі. А різке дворазове зростання масштабів зубожіння протягом одного року - це досить серйозна цифра. З точки зору соціального «здоров'я», коли більше 50% населення живуть за межею бідності, це є доволі небезпечним фактором для розвитку суспільства.

Ще трохи цифр. За словами головного демографа країни Елли Лібанової, 51% населення мають доходи, які ледь забезпечують їхню потребу в їжі. При цьому бідними себе вважають 76% українців. «На відміну від розвинених країн, в Україні поширена бідність серед працюючих, причому не тільки серед некваліфікованих робочих або тих, які працюють неповний робочий день, а й серед лікарів, вчителів, науковців тощо. Тобто бідність характерна для працюючих людей з високим рівнем освіти», - зазначає Лібанова.

Підрахунки Інституту демографії корелюють з опитуванням, проведеним групою «Рейтинг». За даними останньої, кожен п'ятий українець сьогодні недоїдає. Кожен третій - відчуває нестачу коштів для покупки одягу і взуття. Кожен другий - лише мріє про придбання смартфона або іншої побутової техніки. І, нарешті, ще одним рядком - інформація від американської соціологічної компанії Nielsen: у другому кварталі 2016 року збільшилася кількість українців, які вимушено економлять на газі й електриці.

Такою є ситуація в країні, де з 1 січня 2017-го мінімальна заробітна плата зросте до 3200 гривень на місяць. На інфляцію, запевняють в Мінфіні, це ніяк не вплине - вона залишиться в межах запланованих 8,1%. Але між тим ідеальним світом, які крізь рожеві окуляри бачить уряд, і тим, що ми матимемо насправді, існує величезна прірва. Почнемо з того, що ціни на товари та послуги неодмінно зростатимуть. Відтак й буцімто «покращена» купівельна спроможність українців опиниться під великим питанням. «Галопуватиме» й інфляція. За даними Держстату, в жовтні 2016 року вона вже зросла на 2,8%.

Експерти одностайні в тому, що споживчі ціни зростатимуть найближчими місяцями як за рахунок подальших підвищень тарифів ЖКГ, так і через сезонне здорожчання продуктів харчування. Очікується, що інфляція триматиметься на рівні 10% й протягом більшої частини 2017 року, сповільнившись тільки під кінець наступного року до 8%. Щодо намірів уряду підняти «мінімалку», то це лише створить додатковий інфляційний тиск.

Читайте також: Тарифи на комунальні послуги. Влада грає із людьми "в наперстки"

Чому так відбуватиметься - пояснювати, гадаю, не треба. Збільшення навантаження на фонд заробітної плати дасться взнаки зростанням цін. Малий бізнес, дрібне підприємництво опиниться - скоріше за все - на межі повного банкрутства. Під особливим ударом опиняться «єдинщики», тобто платники єдиного податку, які забезпечують роботою себе і одного-двох найнятих працівників. Із зарплати кожного з них до бюджету йде 42% податків: 20% єдиного податку та 22% єдиного соцвнеску. З 3200 грн це буде 1344 грн (або понад 16 тисяч гривень на рік). Маленькі крамниці, перукарні, установи сфери обслуговування, скоріше за все, будуть змушені просто закритися.

Менш відчутними втрати будуть для великого бізнесу (котрий й так здебільшого виплачує «білу» зарплату) та, можливо, для частини середнього. Однак бізнес є бізнес, і щоб відшкодувати видатки, пов'язані із збільшенням фонду заробітної плати, підприємці на 20-30% збільшать ціну готової продукції, адже працюватиме собі на збиток ніхто не стане. Це - ще раз до питання про споживацькі апетити - на них, на жаль, майже відразу буде накладено цінову узду.

До того ж, українцям доведеться у збільшеному обсязі сплачувати також і згадувану вище «комуналку». І не лише через сумнозвісне збільшення тарифів. Уряд й не приховує того, що підвищення мінімальної зарплати мало на меті, зокрема, й економію на субсидіях. Втрата права на субсидію через збільшення мінімальної зарплатні анулює приріст доходу населення як такий. Вкладаючи в одну кишеню українця більше грошей у вигляді зарплати, влада виймає цей надлишок з іншої кишені вже як обов'язкові комунальні платежі. У сухому залишку і дохід, і купівельна спроможність більшості українців лишається на колишньому рівні.   

Можливо, вихід із ситуації, що склалася, полягає в тому, щоб збільшувати мінімальну зарплату поступово. Або ж впровадити додаткові преференції (податкові передусім) для недержавного сектору економіки. Або, врешті-решт, віднайти інше фінансове забезпечення для зростання мінімалки, аніж примарні надії на ріст споживання населення тощо. Життя ілюзіями не пасує державним мужам, а їхні так звані благі наміри як ніколи цілеспрямовано ведуть у пекло. Там на українських урядовців з їхніми конгеніальними фінансовими ідеями вже зачекалися.