Один із найважливіших факторів, який сьогодні впливає на дії Росії – невизначеність, що склалася після президентських виборів у США, зауважує у своєму блозі на "Новому часі" політолог Олексій Гарань. З одного боку, Захід підтримує продовження санкцій, про що лідери США і Німеччини заявили під час візиту Барака Обами в Європу. З іншого – Путін намагається зірвати ці санкції і розколоти єдиний фронт Заходу, зокрема, скориставшись перемогою Дональда Трампа.

Обама й інші західні лідери намагаються створити ситуацію, коли Трамп буде змушений продовжувати налагоджену зовнішньополітичну лінію США. Трамп, тим часом, формує свою команду, в якій уже є вельми суперечливі особистості.

Читайте також: Чому не варто бойкотувати президента Трампа

Призначення керівника Національного комітету Республіканської партії Райнса Прібуса керівником апарату президента є позитивним знаком: значить, Трамп намагається взаємодіяти з істеблішментом Республіканської партії. Відповідно, є сподівання, що зіграє традиційна зовнішньополітична стратегія республіканців. Водночас новообраний президент запропонував Майклові Фліну стати радником із національної безпеки, що викликає великі питання. Відставний генерал-лейтенант, звісно, досвідчений у військовій і розвідувальній сфері, але із символічної позиції, він робив речі, які ставлять під сумнів його неупередженість. Зокрема, йдеться про його візит до Росії на святкування 10-річчя заснування пропагандистського рупора Кремля Russia Today.

Деякі демократи і республіканці кажуть, що потрібно посилити санкції проти Росії. При цьому у відомому виданні The National Interest з'являється стаття декількох юристів, які, по суті, пропонують вивести питання Криму за дужки російсько-американських відносин, зберегти статус-кво Донбасу як частини України (правда, незрозуміло, що мається на увазі), надати їй пакет фінансової допомоги на відбудову Донбасу за участю Росії, США та ЄС в обмін на відмову від зближення з Євросоюзом. Це сказано не прямо, а випливає із контексту статті, яка, насправді, відображає саме те, чого хоче Росія.

Путін посилає новообраному американському президентові чіткий сигнал – Україна не повинна залишатися одним зі пріоритетів зовнішньої політики США, мовляв, Кремль і Білий дім можуть домовитися про безліч інших, важливіших питань. Наприклад, про боротьбу з тероризмом.

Читайте також: Як Кремль вигадав, почав і програв "Четверту світову війну"

Обама, тим часом, намагається продемонструвати, що в американській зовнішній політиці буде спадкоємність, в тому числі щодо України. І нам це вигідно. Ухвалена в Третьому комітеті ООН резолюція щодо Криму, де Росія названа країною-окупантом, а анексований півострів – тимчасово окупованою територією, – є ще одним тому підтвердженням.

Таким чином, у США намітилося дві лінії: Обама, який хоче закріпити те, що було зроблено за часів його президентства, зокрема, ті ж санкції; і Трамп, який поки остаточно не визначив свою зовнішньополітичну стратегію. Нинішню міжнародну ситуацію можна визначити як період невизначеності. Кожна сторона тестує іншу.