Від Вільнюського саміту (28-29 листопада 2013 року) минуло три роки, а Угода про Асоціацію Україна-ЄС не діє й досі. Хоч усіма учасниками підписана, а українською стороною ратифікована ще 16 вересня позаминулого року. За ким же справа?

Після того, як 2 лютого цього року Угоду ратифікувала сусідня Бельгія, формально справа за Нідерландами, а реально - за усією європейською спільнотою. Хто ж повірить, що Об'єднана Європа є слухняним, безпорадним заручником нідерландського консультативного референдуму?

Особливо після Брюссельського саміту, де нам вкотре за 11 (одинадцять!) років всучили безвізового облизня.

Євросоюз нам не союз

Що Євросоюзу в числі наших союзників немає ясно, бо число це нуль (спасибі нашим президентам з багатовекторну зовнішню політику одних, і нуль-векторну - інших).

Та асоціація і союзництво - речі неспівставні. Євросоюз асоційований з 16-тю державами від Алжиру до Мексики, з Ізраїлем і Палестинською автономією, 43-ма країнами Тропічної Африки, десятьма - Карибського моря і сімома - Тихого океану. Ми їм дальші.

Не думаю, що позиція європейців щодо України далекоглядна і їм же на користь. Востаннє писав про це 17 жовтня. Не думаю, що чиста і рука Москви, власне: голос Москви - вуха Гааги.

Та пригадаймо: ні дипломатія Кремля, ні публічні й підкилимні його домовленості з західними лідерами, ні естонський Інтерфронт, ні кривавий штурм вільнюського телецентру, ні кривавий ризький ОМОН не зупинили європейський вибір балтійських народів.

Їхній нестримний потяг зумовив і зустрічний потяг народів європейських: така Балтія була гідна нової Європи, таку Балтію Європа радо прийняла.

Читайте також: Трамплін для України

Тож чи немає у прохолодному ставленні до нас і нашого доробку? Я б не поспішав жбурляти моральні каменюки на Захід, доки не запустимо їх у дзеркало.

Світ не благодійне товариство, Євросоюз керується власним інтересом. Хіба й ми прагнемо дружити з усіма на світі? І хто жагає асоціюватись з державою де влада свідомо, відверто, безкарно чверть віку вщент розкрадає країну і вщерть обкрадає народ? І бреше, бреше, бреше...

Банани для Банкової

Е-декларації подали близько 50 тисяч осіб, уповноважених на виконання функцій держави і місцевого самоврядування - портрет влади в інтер'єрі. Баксів, маєтків, раритетів.

Ніби не сучасна центральноєвропейська країна, а шаржована бананова республіка: наш край - банановий рай, залишилось хіба що бананову алею висадити.

Та якщо конкретика засвітилась нова, то концепція - жодним чином: хто ж не знав, що влада в нас крадійська? Принципово новим є не те, що вони оприлюднили, а те, що їх змусили це зробити (спасибі заокеанським друзям).

І хоч офіційної, правоохоронної реакції нема (й чекати годі - не зроблять же вони харакірі),  позитиви є.

Інформаційна відкритість - перший крок до справедливості: поінформований - значить озброєний. Озброєний - значить не беззахисний. Не беззахисний - значить здатний вимести непотреб. Якби Межигір'я не стало гласним, може Янукович царював би й досі.

З іншого боку, активним пручанням е-декларуванню наші керманичі привернули до нього увагу усіх зацікавлених сторін. На відміну від нас, звичних, європейці остовпіли: чиновники круті як список Форбсу!

А це ж не основний склад - дублери. Режими Кучми і Януковича гигнули не без спадкоємців - валити на попередників наразі не випадає. Яких, до слова, нинішня влада прокришувала (бризки не у залік - потік пронесло).Скажемо прямо: наша влада і є головною перешкодою до євроінтеграції як жанру, до Асоціації, як події.

Опозиція, як чинник консолідації нації

Зазвичай, це функція влади. Але в «банановій республіці» і клімат банановий: зима підкралась непомітно, морози ще не стали, а людей вже ошпарили платіжками.

Незаможні (тобто преважна більшість) отримали мат сімейним бюджетам. Правда влада отримала мат у відповідь.

Бідність - не лише біда, а й основа роз'єднання країни. І хто тепер назве Ю. Тимошенко - популісткою? (Тільки ті, хто як і я вважають «популізм» позитвом, на відміну від його антиподу - «антинародного режиму»).

Уже й Кабмін з пальми спустився: каже хтось не так платіжки нарахував, хоч це зробили уповноважені ним люди, за затвердженою ним методикою!

Хоч і запізніло, але слід негайно переглянути комунальне ціноутворення, чого власне «Батьківщина» роками вимагає: прозорість формування тарифів. Усі комунальні ціни мають мерщій заповнити електронні декларації. Власне, калькуляція цін існує - на сайт її, на сайт.

Тарифний пакет «Батьківщини» - це не лише спосіб виживання в умовах тарифного геноциду, але й засіб консолідації нації - відновлення хоча б крихітки довіри до влади.

Для початку. Бо справжня довіра можлива лише після повної заміни цієї збанкрутілої влади.

Логічно, що на цьому тлі росте і персональний президентський рейтинг лідера опозиції Ю. Тимошенко (24% проти 17.9% у П. Порошенка), і парламентський рейтинг провідної опозиційної сили «Батьківщини» (8,4% проти 5,8% «Блоку Петра Порошенка»).

Логічно, що й розрив між ними зростає. Нелогічно, що - повільно, але після того як «Батьківщина» впритул зайнялась банківською системою - зростатиме швидше.

Перевибори, як спосіб розв'язання першого вузла

Не кожному зручно гнутись до плінтусу, аби роздивитись рейтинг влади: дико коли при владі одні, а люди хочуть зовсім інших.
Це - моральний аспект.

Бідність не просто заїла, вона зростає. І не тільки вона, зростає й прірва між бідними і крадіями. Ні кінця краю цьому не видно - ні просвіту. Влада не те, що не протидіє, а й не пропонує виразного плану дій. Це - технологічний аспект.

Країні нав'язали війну, їй - теж ні кінця не краю. Влада і не веде політику до її успішного закінчення, і нічого виразного не пропонує. Товче про безальтернативність нормандського формату, неначе тропічний папуга.
Це - усі аспекти одразу.

Аргументів за негайні перевибори ще безліч: від кришування «янучар» і нездатності навести елементарний порядок, до нездатності налагодити цивілізований законотворчий процес.

Та нащо множити «2*2=4», коли немає жодного аргументу аби цю владу залишити? Треба лиш надати перевиборам належне правове оформлення.

Його й шукати не треба: в парламенті немає коаліції.

Давно. Скільки саме, археологи можуть уточнити, але точно понад місяць, що відповідно до п.1 ч.2 ст. 90 Конституції України є підставою для дострокового розпуску Верховної Ради.

Фракцій сучасної нібито коаліції дві: Блок Петра Порошенка - 143, Народний Фронт - 81 член. Разом - 224. Про входження до коаліції позафракційних не повідомлялось. А мінімально допустима чисельність коаліції - 226. На вихід, з речами.

Читайте також: Ці народні (?) депутати невиправні, перевибори - невідворотні

Та згідно ч.2 ст. 90 Конституції, розпуск безкоаліційної ради право, а не обов'язок Президента. І його ж відповідальність. З формально-правової точки зору, існує цей склад парламенту виключно волею Президента. Тож іще питання кому на вихід.

Борис БЕСПАЛИЙ, для UAINFO