Ну що за грудень вдався? Як у гоголівському "Вії": "Двері зірвалися з петель, і незліченна сила чудовиськ влетіла в божу церкву!". Так і в нас – що новина, то гидота, зауважив у своєму блозі на "Новому часі" викладач курсу "Фінанси" Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі Іван Компан.

Політика. Голландія широко зачинила перед нами двері до ЄС. Звичайно, "Європа непослідовна", "Європа не бачить далі свого носа", "Європа ще за це заплатить". Що й казати, в усьому винна Європа. А те, що самі три роки крали, жебракували й базікали, і так кілька разів по колу, схоже, не рахується. Після всіх корупційних скандалів і невиконаних обіцянок Європа навряд чи сприймає нас, як країну, що прагне пізнати і перейняти європейські цінності.

Читайте також: Фурса: Націоналізація – погане рішення, одначе найкраще з усіх можливих

Цілком ймовірно, що Захід ось-ось почне відновлювати відносини з Росією. Якщо ми за три роки прохукали фантастичний шанс реформувати країну, сидимо й нічого не робимо, то навіщо західному світові втрачати можливості? Відмова вводити нові санкції та продовжувати строк із нинішніх 6 до 12 місяців цілком може служити сигналом, що потепління у відносинах із Росією вже не за горами. Комерційний інтерес Європи до Росії цілком може переважити праведне обурення політиків від звірств в Алеппо. Більшості бюргерів теж наплювати, що відбувається на Донбасі й у Сирії, тож скласти політично-коректне виправдання такому кроку не складно.

Макроекономіка. Очікуване зростання ВВП цього року, в 1%, якщо це можна назвати зростанням, й інфляція в 14%, а це точно можна назвати інфляцією, – не дуже естетичний результат. Прогнози на 2017 більш оптимістичні, але зі прогнозами й обіцянками в нас проблем не було ніколи. Погана новина в тому, що згідно зі статистикою НБУ, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу за період із початку року склав $2.5 млрд (3.4% від ВВП). Це означає, що валюта в дефіциті. Для порівняння, у минулому році за аналогічний період цей показник становив $303 млн (0,4% від ВВП). Головна причина – скорочення експорту в Росію в 1.4 рази, тоді як зростання експорту в ЄС збільшилося лише на 1.1%. На цьому тлі рішення НБУ зробити валютні обмеження безстроковими має вигляд цілком закономірного, прийняте воно не від хорошого життя. Як і раніше, гривня ще далека від безпечної зони.

"ПриватБанк". Епопея із ним, по-моєму, тільки починається, і розплачуватися доведеться всій країні ще дуже довго. Влада пішла єдино можливим шляхом і, мені здається, що тим, хто приймав рішення, просто не залишили вибору. Порятунок банку старими акціонерами, в ім'я збереження репутації, від початку видавався занадто романтичним сценарієм. В Україні, особливо серед "еліти", репутація завжди цінувалася дешевше за гроші. Ліквідація загрожувала моментальною катастрофою, не тільки фінансовою, але й соціальною, з непередбачуваними наслідками. Можливо, довелося б відповісти, тут і зараз.

"Дружня націоналізація", хоча не знаю, хто і кому в цій ситуації друг і, схоже, що народ України в цей закритий клуб друзів не входить, дозволила уникнути миттєвої трагедії, перетворивши її в довгострокову драму.

Читайте також: Як націоналізація "ПриватБанку" вплине на економіку

Теоретично, план порятунку має чудовий вигляд, і, зі слів його авторів, ніяк на нас з вами не вплине. Особливо "безпечною і відповідальною" видається теза про те, що держава збирається виготовити 150 мільярдів гривень, уникнувши при цьому негативного тиску на курс і зростання інфляції. А найромантичніші, на мій погляд, обіцянки старих власників платити за кредитами пов'язаних осіб. Такими обіцянками вже точно ситий не будеш.

Хоча, в історії зі "ПриватБанком" є й позитивний ефект. Його націоналізація означає, що чистка банківської системи України, "в основному", закінчена. Лише б не так, як у Хрущова, який оголосив на партійному з'їзді, в 1961, що вже в 80-х роках в СРСР буде в основному побудовано "комуністичне суспільство". Чим закінчилося, всім відомо!

Як не крути, а за останні дні страху нагнали. Звичайно, у нас є й чим пишатися. Як звичайно, це реформа поліції, ProZorro і безвіз, який вже не за горами, але якщо нічого нового, по-справжньому доброго, найближчим часом не з'явиться, то ми залишимося, як та церква в Гоголя: "...Так назавжди й залишилася церква із застряглими в дверях і вікнах чудовиськами, обросла лісом, корінням, бур'яном, диким терном; і ніхто не знайде тепер до неї дороги".