Учора, 21 грудня, організували підсумковий захід Аудиту зовнішньої політики, щоб презентувати наша рекомендації для української дипломатії та обговорити їх разом із ключовими міжнародними партнерами.

Аудит зовнішньої політики впродовж останніх 10 місяців складався із чотирьох ключових компонентів: експертного опитування (102 експерти із 30 країн світу), анонімного опитування послів України за кордоном (наше ноу-хау, в якому взяли участь 34 українські топ-дипломати), соціологічне опитування українців про пріоритети зовнішньої політики. Наразі додаємо ще п'ятий компонент – Індекс відносин зі критично важливими для України країнами, де вимірюємо динаміку у відносинах на щоквартальній основі.

До кожного з цих опитувань у мене є певні коментарі, і я їх озвучу в серії блогів. Нині ж хочу прокоментувати найбільшу нашу знахідку в рамках експертного опитування: те, наскільки по-різному українські та міжнародні експерти бачать додану вартість України для світу.

Читайте також: Зовнішня політика України: як депутатам допомогти дипломатам?

Мабуть, ні для кого не секрет, що для того, аби Україні стати повноцінним міжнародним партнером, вона має не тільки брати, вона має щось і пропонувати. Контрибутор, а не тільки споживач. Ризикну припустити, що запитання "В чому полягає додана вартість України для світу (для США, ЄС, Німеччини, для Китаю тощо) буде ще актуальнішим у наступні роки, і не знаю, як хто, а ми з колегами розмірковуємо про це ледве не щодня.

Протягом останніх двох років українські політики, дипломати й експерти активно промотували кожен на своєму рівні ідею, що головна цінність України – і світ має вже за це її поважати і їй домомагати – це те, що Україна стримує російську агресію на своїх кордонах. Те, що ця ідея не завжди спрацьовує – я помітила давно. Більше того, останнім часом довелось не раз зауважувати, що вона відкрито дратує наших партнерів. Наше експертне опитування ще раз підтвердило мої здогадки.

Якщо українські експерти на запитання "Назвіть найбільший внесок у вирішення глобальних та регіональних викликів, який могла б зробити Україна", відповіли, що це "стримування Росії, зокрема і від експансії в Європі", закордонні дали іншу відповідь: додана вартість України для світу полягає в тому, щоб Україна стала в результаті реформ моделлю позитивних трансформацій. Моделлю для регіону загалом та Росії особливо. Тобто, постійні репліки найбільш відвертих міжнародних партнерів у неформальних бесідах на кшталт "не треба нас захищати, ми й самі себе можемо захистити" або "не займайтесь месіанством, а робіть реформи", знайшли своє певне відображення і серед десятків закордонних експертів з України.

Читайте також: Е-декларування відповідає найпрогресивнішим європейським стандартам – висновок Ради Європи

Чому реакція саме така? Є, очевидно, чимало пояснень. Дехто дійсно вважає, що Україна вже переграє зі своєю роллю захисника всього євроатлантичного простору від Росії. Дехто просто не бачить серйозної загрози для європейських країн (і тим паче США) від Росії й не розуміє, віж чого, власне, Україна їх так захищає. Дехто роздратований, що замість того, аби "продавати" успіхи в реформах, Україна намагається нав'язати місію, про яку її ніхто не просив. А дехто, можливо, просто трохи ревнує, оскільки сам намагався цю роль захисника європейських рубежів раніше "продати".

Але факт залишається фактом: наша в позитивному сенсі агресивна промоція України як захисника всієї Європи, починає все більше дратувати навіть найбільших союзників, і ми, очевидно, повинні її адаптувати під нові виклики. Не відмовитись, а саме адаптувати.