MENU

Попри низку суттєвих загроз Україна має шанс на зближення з ЄС

230 1

2020-й буде вирішальним роком для відносин ЄС та України. Від відповіді на два запитання залежатиме, відбуватиметься інтенсивніше зближення чи взаємне відчуження, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер. Чи приведуть майбутні переговори в "нормандському форматі" до конкретних позитивних результатів у замиренні Донбасу? І чи справді просуватиметься процес реформ, як це обіцяв новий український президент?

Щодо обох питань у європейської сторони високі очікування. У провідних країнах ЄС зростає тиск заради повернення до "нормальних" відносин із Росією та розрядки конфлікту довкола України як головної перешкоди на шляху до зближення з Москвою. Так, нещодавно президент Франції Емманюель Макрон нагадав про свою вимогу "суверенної" європейської архітектури безпеки, до якої слід залучити й Росію. Ба навіть наголосив, що поділяє позицію щодо РФ угорського президента Віктора Орбана, який не лише має відносини з Путіним у політичній та економічній сферах, а й близький до нього ідеологічно.

Читайте також: Ризики 2020 року: поки в Зеленського говорять про "мир", Путін готується до війни

Підтримка українського процесу реформ у Брюсселі ще сильна, а єдиний санкційний фронт проти Москви досі залишається показовим прикладом спільних дій ЄС. Але на урядовому рівні низки країн Євросоюзу терпець у чеканні вагомих успіхів України, особливо в боротьбі з корупцією, уривається. Якщо їх не буде або Україну знову стрясатимуть важкі внутрішньополітичні конфлікти, є загроза розколу єдності європейської позиції щодо Росії.

Тож є підстави побоюватися, що на "нормандських переговорах" передусім Франція, а також Німеччина схилятимуть український уряд до поступок російському агресорові, ймовірно, коштом українського суверенітету. Унаочнені нещодавно суперечності між Францією та Німеччиною щодо статусу НАТО, у якого президент Макрон констатував "мозкову смерть", викликають сумніви, чи обидві країни й надалі дотримуватимуться стосовно Путіна єдиної лінії.

Водночас президент Зеленський, обіцяючи в час передвиборчої кампанії швидкі успіхи на шляху до миру на Донбасі, сам зумовив тиск високих очікувань. Тепер він може стати заручником цих обіцянок. Якщо в близькому майбутньому йому не вдасться досягти відчутного покращення ситуації, це призведе до гіркого розчарування його прихильників.

Однак досягнення такого покращення надто великими поступками Путінові може розколоти українське суспільство. Серед опозиційних політиків і значної частини громадянського суспільства вже панує великий скепсис щодо намірів і твердості принципів українського президента.

Читайте також: Нова війна Росії проти Заходу вже йде. І вона вже давно не "холодна"

У кожному разі ні в кого не повинно бути ілюзій, що володар Кремля відмовився від своєї мети дестабілізувати Україну та змусити її повернутися під російський вплив. Якщо в майбутніх розмовах Путін таки виявить готовність до певних поступок, вони будуть радше тактичної природи. Російську податливість, яка ні до чого не зобов’язує, у кількох другорядних пунктах можуть використати як аргумент, вимагаючи від ЄС дострокового послаблення санкцій, і принаймні частина урядів країн Євросоюзу може на цей аргумент пристати.

Зважаючи на очікуваний вихід Британії з ЄС і прогнозовано дуже поляризаційну передвиборчу кампанію в США, внутрішня непевність у ЄС 2020 року тільки зростатиме. Якщо суперечності у трансатлантичному союзі ще більше загостряться, це навряд чи, як сподіваються надто оптимістичні аналітики, приведе до демонстративного посилення європейської єдності. Такий розвиток подій, навпаки, стимулюватиме тенденцію до розпаду Євросоюзу на окремі національні інтереси. Тоді ЄС ще більше сконцентрується на собі й на намаганнях втримати свої ряди в єдності.

Спроба американського президента Дональда Трампа затягти Україну в особисті махінації та оприлюднена його розмова із президентом Зеленським створили в Західній Європі враження, що за спинами європейців і з нехтуванням норм правової держави існує змова між Трампом і нинішньою українською владою. Усе це не стимулює європейську готовність обстоювати інтереси України. Однак якщо Україна дотримуватиметься свого прозахідного курсу на демократизацію та послідовно захищатиме власну незалежність, настрої знову можуть змінитися на її користь. Попри те що останнім часом в історії багато негативних несподіванок, у ній не раз траплялися й позитивні. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Ріхард ГЕРЦІНҐЕР


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини