Учора, 16 лютого, був на засіданні парламентської робочої групи з доопрацювання законопроекту "Про тимчасово окуповані території". Окрім десятка парламентарів, було ще чоловік п'ятдесят: представники відомств, громадських організацій та іноземних представництв. До питання неабиякий інтерес. Це природно, бо проблема війни, окупації і деокупації у нас під номером один. Вона буде визначальною для держави в наступні роки, а може й десятиліття.

Читайте також: Деокупція Донбасу: потрібні закони про амністію та колабораціонізм. Що вони мають передбачати

На хибне рішення в нас просто немає права. Буде біда. Вже зараз зрозуміло, що окрім цього законопроекту паралельно триває робота у інших групах і колективах. Поки рано говорити, яким буде на виході закон чи кілька законів на тему тимчасової окупації і повернення окупованих територій.

Головна битва зараз за концептуальну вихідну позицію: 1) ці території, відповідно до реальних обставин і норм міжнародного права, визнаються тимчасово окупованими, РФ несе відповідальність за ситуацію там; або 2) залишається все, як є, і / або територія, що перебуває під фактичним контролем Росії, поступово впихається до України.

Міністерство капітуляції й ціла мережа сателітних громадських організацій, які живуть із західних грантів, парять варіант: "передусім, дбати про людей на окупованих територіях і все заради цього". Здорова частина депутатського корпусу і громадянського суспільства відстоюють варіант 1. Ось власне в чому суть дебатів довкола законопроекту щодо тимчасово окупованих територій на цьому етапі.

Читайте також: Навіть якщо зрадників більше: чому маємо повернути окуповані території

Без образ для друзів-грантожерів. Уперше серйозно відчуваю шкоду від активності деяких ваших колег. Нині вони в ролі корисних ідіотів. Це стосується не всіх).