З величезним зацікавленням прочитав статтю Наталії Безмен «Здравоохранение в Украине - что делать». На мій погляд, це один із рідкісних випадків, коли автор висуває конкрентні пропозиції і їх обґрунтовує. Є спірні моменти. Інколи таке враження, що автор не знімає рожевих окулярів, а в дечому явно не орієнтується. Дещо - підтримую обома руками, деякі пропозиції відверто шкідливі, щось бачу в іншій площині. Як лікар, небайдужий до того, якою буде наша медицина хочу висловити і свої погляди.

Часто використовують метафору, що українська медицина «знаходиться в шоці». Досить близько до реальності. Для тих хто не зовсім в курсі, що таке «шок» -це коли організм не може утримати в рівновазі життєво необхіднв параметри. Тобто порушується кровообіг, дихання і т.д. Коли в шоковому стані знаходиться людина, ніхто з лікарів не буде займатись неважливими хворобами - лікувати подряпини, нежить або грибок нігтів. Це можна зробити пізніше, якщо пацієнт виживе, звичайно. У вітчизняній охороні здоров'я накопичилось безліч проблем, але «не всі йогурти однаково корисні», тому варто визначитись з найважливішими, які дадуть системі здатність вижити. Як би цього не хотілось, і я згоден з автором, всі проблеми одночасно і з наскоку не вирішити.

Читайте також: Парамедики в Україні: утопія чи реальність

І врахувати реалії... Наталія пише: «широкая национальная дискуссия, четкий выбор модели финансирования здравоохранения, изменение Конституции, если нужно, под эту модель, изменение налогообложения и прогноз, что уровень доходов населения всю эту красоту позволит - можно будет говорить о том, что у нас есть предварительная концепция реформы здравоохранения.» Я не впевнений, що у нас є для цього час. Автор пропонує набрати кваліфікованих експертів, а ще краще - вони прибіжать самі (на волонтерських засадах) і до дрібниць розроблять концепцію. Потім це все треба обговорити, доповнити, (змінити Конституцію при потребі). Паралельно збільшити фінансування (ага, влада так і рветься це зробити). І це проблема не тільки МОЗ. Існує набагато реальніший варіант - дочекатись інопланетян і вони нам все це зроблять. (Це сумний жарт...)

Щось робити треба зараз.

Не згоден з автором, що немає загальної концепції. Безкоштовна медицина означає тільки те, що за послуги не платить пацієнт, а платить хтось інший: держава, працедавець, страхова компанія...

Крнцепція, на мій погляд, полягає у тому, щоб паралельно збільшувати фінансування галузі і наводити порядок у використанні коштів. На першому місці повинен бути пацієнт, чого зараз немає. Кожен головний лікар на сьогодні - це такий собі «царьок» в своєму міні-царстві. Непоодинокі випадки, коли в одному медзакладі міста роблять дорогий ремонт, в той же час, коли в сусідньому немає робочого рентгенапарата. Дозволю собі стверджувати, що повністю безкоштовної медицини в Україні на сьогодні немає (у всякому разі я стикався тільки з окремими послугами , безкоштовними для пацієнта). Прогрес полягає у поступовому збільшенні кількості безкоштовних медичних послуг. Хто їх буде оплачувати - передбачити важко. Вже «передбачали» вихід з «тіні» платників податків, коли знижували ЄСВ. Нехай почне фінансувати держава, буде мало - підключаться інші гравці. І грошей недостатньо, і вони неправильно використовуються. Не можна відривати ці проблеми одна від другої. Основне - встановити прозорі методи оплати послуг і отримання коштів лікарнею. Те що є зараз - не влазить ні в які рамки. Якщо навіть, збільшити зараз фінансування - ефекту не буде. Це як сантехніку-алкоголіку Васі підняти вдвічі зарплату, в надії, що покращиться ремонт. Зростуть тільки відкати.

Читайте також: Мета медичної реформи в Україні - вичавити пацієнтів у приватні клініки

Я за розділення фінансування комунальних послуг та медичних послуг. Мені доводилсь бувати в 4-5 поверхових корпусах районних лікарень, де функціонував тільки один поверх, а пацієнти купували ліки за свій рахунок. Я був у хірургічних відділеннях, де працював тільки один лікар і навіть апендицити старались не оперувати. Я бачив зимою, в мороз, стежини голої від снігу землі над теплотрасами і іней на віконних рамах деяких палат. Відремонтувати це все нереально. Тому, якщо кошти замість утримання цих корпусів підуть на меддопомогу пацієнтам - це плюс. Економія - не завжди зменшення фінансування. Інколи це правильне використання наявного. Робота з місцевою владою? Я набагато охочіше піду переконувати владу в необхідності фінансування невідкладних госпіталізацій, аніж ремонту якогось корпусу, що розвалюється. Я ніколи не проголосую за ту владу, яка бездумно купує дорогенну плитку в коридор замість рентгенівського апарату. На першому місці має бути хвора людина, а не фірма, яка проводить ремонти приміщень!

«Лекарства должен назначать врач - в том виде, в каком считает нужным. Не действующее вещество, а в аптеке разберутся, не вещество из списка, разрешенного Минздравом, а само лекарство» - пропозиція шкідлива і походить на диверсію. Не згоден категорично. Я досить довго працював медичним представником однієї європейської фармкомпанії і досконало знаю методи «переконання» лікаря в ефективності тих чи інших ліків. Від халатів з логотипами і до поїздок за кордон. І, повірте, пацієнт далеко не завжди був на першому місці в списку пріоритетів лікаря. Я особисто бачив призначення непотрібних пацієнтові ліків під натиском фармфірми. Я бачив, як формуються підходи до «переконання» лікарів. Досить оцінити топ-10 препаратів, які найбільше продаються в Україні та за кордоном. Без коментарів, але в цьому є велика «заслуга» фармкомпаній.

Про лікаря первинного рівня - суцільні маніпуляції (або автор не розуміє тих термінів, які використовує). Я можу оцінити ситуацію в цілому (працював санітаром, закінчив медучилище - фельдшер, працював в реанімації, після медінституту - дільничний лікар, кардіолог, медпредставник, зараз повернувся в медицину, після захисту дисертації знову працюю кардіологом, лікар вищої категорії). Так от: більша частина пацієнтів, які лікуються в стаціонарі, могли туди б не потрапити при хорошій роботі первинної ланки. «Недоврач, заточенный только на перечень из 20-25 наиболее распространенных и примитивных заболеваний» - нісенітниця. Насправді цих 25 хвороб - це 80% пацієнтів поліклініки. Обізвати лікаря «недолікарем» - це верх цинізму, не чекав такого від автора. Сімейний лікар повинен отримувати високу зарплату і бути дуже кваліфікований. Цинічно говорити про «примітивізацію первинного рівня», так ніби зараз на первинному рівні лікують інфаркт чи аневризму аорти. Та ніколи такого не було, це чистої води маніпуляція.

Читайте також: Ірина Сисоєнко: Норма Конституції про безоплатну медицину не виконується

Про формування ринку. Ідея правильна, тільки в медицині пропозиція автора не пройде. Можна сформувати конкуренцію мед закладів тільки за платоспроможного пацієнта і на обмеженій території (наприклад місто). Так і «бачу», коли якась бабуся з приступом болю в животі, їде в сусідній район, бо там дешевша послуга хірурга. Це маячня. Можна створити конкуренцію селед лікарень за лікарів, за потік платоспроможних і мобільних (причому не ургентних) пацієнтів. Проте пропозиція самим лікарям на всіх рівнях складати собі ціну найбільш боляче ударить по малозабезпечених людях. Не може це відбуватись без втручання держави. «Дикий ринок» в медицині недопустимий. Є процедури, недоступні пацієнту, наприклад гемодіаліз або трансплантація органів. То що, не виконувати їх чи видушувати соки з пацієнта?

З рештою висновків автора в основному згоден, багато що можу доповнити, багато що «болить»... Я дуже сподіваюсь, що теперішні зміни - початок шляху до кращої української медицини.