"Прощай, немытая Россия, Страна рабов, страна господ..." Михайло Лермонтов

На думку Платона, найжахливіше рабство – це бути рабами рабів. Росія віддавна й дотепер є країною панів і рабів. Це дуже влучно сформулював їхній поет Лермонтов у тому вір­ші, уривок з якого слугує епіграфом до цього допису. В ієрархічній структурі російського суспільства просто немає місця вільній людині. Ти або пан, або раб. А згідно з діалектикою пана й раба, яку влучно описав Геґель, пан стає рабом власного раба, адже його панування можливе лише через рабство інших. Показово, до речі, що в самого Геґеля направду йдеться про діалектику пана й слуги. Російський переклад перетворює слугу на раба, а служіння на рабство, що цілком відповідає інфернальній логіці російського суспільства. Ця логіка втілюється в усіх реінкарнаціях російської державності – від постординського царства московитів через Російську імперію, що невдало намагалася наслідувати великі західні імперії, більшовицьку в'язницю народів аж до теперішньої квазіімперії Путіна та його зграї.

Читайте також: Прощення не буде: українська точка неповернення

Тож із росіянами все зрозуміло. Їхня садомазохістська історична свідомість продукує тільки вертикальну суспільну модель пана й раба. Головна спокуса й водночас найнебезпечніша пастка цієї вертикалі полягає в тому, що кожний раб є паном нижчого раба, а кожний пан є рабом вищого пана. Здається, що лише найвищий пан є паном усіх панів і їхніх рабів, але так тільки здається, адже тут спрацьовує діалектика пана й раба, і найвищий пан відчуває на собі всю потугу залежності від власних рабів. Найвищий пан – заручник страху втратити владу над власними рабами, бо для нього втрата влади означає втрату всього: багатства, гідності та й навіть життя.

Мене більше турбує свідомість тих громадян України, які не можуть позбутися ярма дружньої прихильності до "братнього народу", які живуть в ілюзії того, що їм знайдеться місце в "русском мире" як вільним людям. Мій діагноз простий. Таке місце зарезервоване за ними там навіки. Але на ньому їм судилося бути лише рабами рабів. Це стосується як наших пересічних співгромадян, так і видатних науковців і популярних митців, успішних бізнесменів і переможних політиків. Дивує лише те, що багато з нас аж дотепер ніяк не хочуть цього зрозуміти. Хоча чому дивуватися? Нас робили рабами віками – спочатку московські царі, потому більшовицькі ватажки.
Російськомовні громадяни України мають пам'ятати, що їхнє малоросійське "шо" замість українського "що" завжди сприйматиметься бундючними носіями "справжнього" московського "чо" як прояв безкультурності й провінційності.

Українські митці й інтелектуали, які прагнуть залишитися причетними до "великої російської культури", дарма розраховують на те, що їм вдасться бути рівними серед рівних. Вони упосліджені від самого початку гри. Вони другорядні й цікаві Росії не як вільні творчі особистості, а як корисні ідіоти, як агенти російського впливу в Україні.

Українські бізнесмени, які не воліють розірвати економічні стосунки з російським бізнесом, мають затямити, що в ущерть скорумпованій вертикалі, верхівка якої аж ніяк не в Києві, а в Москві, вони завжди залишатимуться шістками в руках кремлівського гравця в злочинний покер. Його усміхнена маска страшна, його блеф нескінченний, адже він завжди ладен іти до кінця, жертвуючи мільйонами життів, не кажучи вже про якісь там статки якихось там чи то російських, чи то українських, чи то будь-яких інших заробітчан. "Російська душа" надто широка, аби брати до уваги вузькі інтере­си окремих людей.

Читайте також: "Геть від Москви!" Як українців у цьому переконують... росіяни

Українські політики, що марять про багатовекторність національної політики або про особливий шлях України поміж західною цивілізацією та Росією, мають забути про ці інфантильні мрії й обрати єдиний можливий шлях розвитку нашої країни, шлях остаточної інтеграції в західну цивілізацію. Інакше вони так і залишаться ляльками на дроті, який смикають звідусіль.

Усім нам обирати власноруч: або стати направду вільним, виборовши політичну, економічну й культурну незалежність України, або перетворитися на раба рабів. Але від вибору кожного з нас залежить наша спільна доля. Бо не можна бути вільним серед рабів, а надто серед рабів рабів. І я вкотре запитую себе: чи зможуть бодай наші діти нарешті остаточно розпрощатися з "немитою Росією"?

Вахтанг КЕБУЛАДЗЕ, "Тиждень"