Одесу люблю за особливе світло. За свято, яке вона тобі завжди влаштовує, всипаючи все замість конфетті квітами акації. За платани, які відкидають не тінь, а світло.

Читайте також: До чого призведе українізація Одеси

За почуття гумору, яке звідусіль. За кіно, бо коли тут кіно, до моря я можу не дійти. За те, що опиняючись тут, почуваєшся героїнею фільму. За джаз на вулицях, і джаз у камені – архітектуру. За вказівники на розі вулиць. За те, що ці вулиці не перейменовуватимуть за жодного режиму, бо вони давно вже стали відомими у світі брендами.

За оцю вінтажну зелену "Волгу", що ходить "по цепи кругом" замість кота. За котів – ох, ці одеські коти, такі самобутні і безпосередні, як усе тут, я зупинку навіть проїхала, замилувавшись.

Читайте також: Одесити не мають жодної особливої любові до радянського минулого – Ройтбурд

За цей прапор України на балконі – бо почуваюся тут у своїй країні, не в усіх наших містах так було. За повагу до себе – на світовому рівні, Одеса пишається тим, що вона Одеса. Це місто із власною гідністю, і її тут ніколи не забракне.