Я думаю, це одне з головних слів, які позначають наші прекрасні і сумні часи. Маленька магія перебільшення, - а отже, спотворення.

тТи маєш перебільшувати те, що бачиш, усі перемоги і зради, усю красу і потворність, усю мораль і антимораль, бо інакше (жах) тебе "ніхто не помітить". Перебільшення - це твій головний оптичний інструмент, збільшувальне скло - твій засіб вижити.

Читайте також: Життя – це те, що постійно починається

Сто років тому так народжувалося нове мистецтво: мабуть, головне в тодішньому авангарді (а до нього - у віденський сецесії чи ар-нуво) було це прагнення перебільшити (жести, тіла, очі, лінії, руки, кольори, еротику, смерть) - і це було здебільшого круто, бо через збільшення/перебільшення ми вперше інколи і помічаємо те, чого раніше не помічали.

Але зараз це перетворилося на хворобу, манію, ресентимент, помсту тих-хто-хоче-бути-помітним. А також - на маркетинг.

Перебільшення сьогодні - це значно-більше-ніж-треба окремо взятих атомізованих емоцій в якійсь поп-пісні (якщо сум - то тільки сум, якщо гигиги - то тільки воно, якщо агресія і ненависть - то тільки вони, без домішок, немов у лабораторії), це значно-більше-ніж-треба до смішного категорично-суб'єктивних оцінок в черговій "колонці", яка мріє про те, щоб знищити щось / когось, хоча насправді знищує тільки власну ілюзію про щось / когось; це значно більше, ніж треба навмисне перебільшених псевдоаргументів у якомусь черговому "дебаті" в ящику.

Жах інколи - це всього лише хороша річ, перебільшена та доведена до крайнощів, як цукор у кока-колі.

Читайте також: Холодний душ. Що вириває нас із теплих обіймів дитинства

Не знаю, чи вдасться нам знову повернутися до такої цінності як рівновага. Ми давно дивимося на світ не своїми очима, а здебільшого через різну "апаратуру", зокрема ту, яка збільшує та перебільшує - і нам складно від цього відмовитися.

Часом я розумію Гете, який, працюючи на своєю "теорією кольорів" відмовлявся користуватися оптичними інструментами. Бо, думав старий, "все реальне вже є теорією", а тому ми можемо зрозуміти світ, просто дивлячись на нього власними очима, не зменшуюючи, не перебільшуючи. Наївно, звісно, але, все-таки, в чомусь він мав рацію.

Рівновага проти перебільшення - ось, мені здається, важлива опозиція нашого часу.