Досить часто в англо-саксонській традиції відбувається ототожнення понять "масова культура" і "популярна культура". Натомість у розвідці Пітера Берка "Популярна культура в ранньомодерній Європі" пропонується щонайменше часове розведення цих феноменів, які, до того ж, мають і величезну кількість проявів, пише для "Тижня" Тарас Лютий

Отже, якщо загальне поняття "культура", крім усього іншого, передбачає спільність розумінь, настанов, цінностей, символічних форм (жанрів і творів), а також способів життя, то "популярна культура" розглядається як неофіційна, неелітарна, позаяк виникає знизу, на grassroots level, а її творцями є бунтівники, підлеглі класи, простолюд або ж носії усної традиції.

Якщо масова культура починає бути помітною приблизно із середини ХІХ століття з формуванням суспільних ідеологій, транспортної мережі, а потім вже з появою кіно, телебачення та інших медій, то популярна культура має значно довшу історію, а її помітність у Європі спостерігається на проміжку між XVI-XIX століттями.

Популярна культура не є однозначною. До її проблемних моментів належать: локальність (периферійність щодо центру), неоднорідність, розпорошеність, різноманітність, субкультурність. Вона характеризується доланням кордонів (трансгресивність), її вважають контрольованою елітами сферою, де домінує традиційність щодо індивідуальності.

Для появи популярної культури важливою є поява народу (Volk). Про це поняття виразно заговорив у XVIII столітті Гердер, почавши збирати німецькі пісні, казки, вистави й інші елементи фольклору, що творилися національною мовою. Чи не найголовнішою його тезою було те, що народна поезія впливає на моральність. Врешті-решт, йому навіть вдалося протиставити народну (дух і культ народу) та вчену культури.

Читайте також: Література еліт і мас: де межа?

Надалі до справи доклалися вже його співвітчизники: Лесінґ зацікавився картинками з віршами та лубочними книжечками, а брати Ґрім показали, що подібні оповіді відображають душу народу. Так само, народні вистави про Фауста чи Вільгельма Теля або ж народна музика, як-от, обробки Гайдном шотландських балад, а також створення Мішле енциклопедії народних пісень, стають предметом адаптації й популяризації.

Гойя, своєю чергою, зображуючи герцогиню Альбу як маху (іспанську городянку), зафіксував тенденцію, коли аристократи вдягалися подібно до простолюду. Для прикладу, Шевченко, хоча й не був шляхетного походження, теж любив вбиратися в селянський кожух чи шапку серед петербурзької інтелігенції, а в своїй поетичній збірці використав назву мандрівних сліпих співців.

Отже, народ мав вигляд простого, невченого, інстинктивного, ірраціонального, неіндивідуального, а його представники повстають проти всього "штучного" (вишуканого). Згадаймо тільки як Русо вчинив бунт проти просвітницького проекту, проголосивши рух культурного примітивізму проти елітизму.

Часто така "народність" народжувалася на периферіях імперій (так, Гердер походив зі східних німецьких земель, Вальтер Скот досліджував шотландські, а не англійські балади, Вук Караджич – сербські пісні). Відбувалася така собі реставрація фольклору засобами високої культури, приміром, брати Ґрім переказували казки мовою "гохдойч".

Вочевидь, народ уже не видавався юрбою на вулиці. Але на загал існувала "велика традиція" меншості (що в своєму активі мала античну класику, університетську освіту, здобутки наукової революції та Просвітництва) та "мала традиція" більшості (що творила народні пісні, казки, легенди, обряди, фестивалі, лубочні гравюри, розписані скрині, копійчані книжечки, сезонні святкування тощо).

Проте існували й обопільні речі. Так, карнавал, корида, балаганні ведмеді, карлики, травестії – все це було святом для всіх: і верхів, і низів. Так само: Рабле і Війон знали й творили обидві, високу й низьку, традиції. Деякі ченці, будучи водночас людьми університетів і майданів, часто виступали як народні проповідники, котрі вживали розмовний стиль, каламбури та жести, а їхні проповіді скеровувалися нерідко проти вищих церковників. Син лікаря і університетський теолог Савонарола, пояснюючи світоустрій вдавався до такої схеми: світ подібний до цибулини – в центрі Земля, а кожний наступний шар нагадує кристалічні сфери довкола неї. В такий спосіб він у досить простий спосіб популяризував науку.

Читайте також: Гуцульський Стікс: як близько ми стоїмо до світу міфів і магії

Поза тим популярні казки чи мелодії видозмінювалися та впліталися в основні сюжети творів високої традиції, а лубочні видання виконували роль медій тих часів. Так усталювалася культура імпровізації й переказу, розвивався свій специфічний стиль, ідіолекти, ба навіть шаблони.

Окремою темою формування популярної культури стали й різного роду аутсайдери: розбійники, вигнанці, батяри, гайдамаки, котрі часто прагнули помститися владній традиції чи й цілковито її відкидали, але творили свої субкультури. Тут варто не забувати й багатоликі образи Іншого (турок, єврей, відьма), кого подекуди не хотіли вважати людськими істотами. Подібно до цього католики називали відступниками, содомітами, людоїдами чи дітовбивцями протестантів.

До популярної культури можна зарахувати й світ ритуалу, зокрема свята – весілля, релігійні відправи, травестії, бунтівні шаленства, які плекали розваги, соціальну солідарність, змагальний дух тощо. Через це популярній культурі закидали аморальність, гріховність, надмірність, пародійність. Хоча вона мала й деяку підтримку: Лютер писав релігійні гімни на відомі народні мелодії, перекладав Біблію. З іншого боку, кальвіністи нарікали на виконання псалмів у кнайпах.

Зрештою, розвиток популярної культури спричинив до посутніх суспільних змін. Якщо в 1500 році в Європі мешкало близько 80 млн людей і було чотири великих міста чисельністю понад 100 тисяч (Стамбул, Неаполь, Париж, Венеція), то 1800 року це число вже сягало 190 млн і вже 23 великих міст. Здійнялася справжня торговельна революція з використанням металу, паперу, скла, тканини. Виникали нові комунікації (шляхи, канали), пошта, кредитування, друкарська справа, комерціалізувалися розваги, а газети зробили політику повсякденністю.

Втім, усі ці процеси відбувалися радше поступово, аж поки частина популярної культури не перетворилася на прибутковий товар, наближаючись врешті до масової.