Все-таки реальний історичний процес дає досвід, який не здатна дати жодна історична освіта. Тільки після Зимової революції я збагнув, наскільки історія безперервна, неподільна й одночасна.

Читайте також: Останні події в парламенті оприявнили одну з головних проблем нашої політики

Жодна макроподія – най як ти не був просякнутий політикою, ідеологією, війною – не поглинає тебе повністю. Ти все одно змушений здобувати собі на прожиток, їсти, пити, спати, випорожнюватися, облаштовувати якісь справи – словом, займатися тим, що зазвичай входить в поняття "проживати своє життя". І, разом із тим, жодне кохання і жодна депресія, жодна робота, жодна мандрівка й хобі – ніщо не зупиняє жорна макроподій.

Революція відбувається, війна точиться, політичні свари й економічні колапси проносяться над головою. Цьому немає закінчення, немає ніякого пульту із кнопкою "пауза" – навіть якщо ти хочеш, ти дуже хочеш натиснути цю паузу, зупинити страшні та страшенно цікаві події років на п'ять, зробити кар'єру, зустріти пару й лише потім "додивитися", "допрожити" макроподії.

Читайте також: Життя – це те, що постійно починається

А ще історія не розподіляється на періоди. Потім її акуратно натягнуть на глобус і ми, звісно, дізнаємося, що жили в епоху раннього Порошенка, Другої (чи Третьої) Української республіки, в епоху такої-то й такої-то російсько-української війни, такої-то й такої-то революції. Але всередині подій вони немарковані, й усе триває безкінечно, раз розпочавшись, не закінчується ніколи, лише події перетікають одна у одну, знову і знову.

Найцікавіше і, можливо, найприкріше що, взявши участь у чомусь, ти можеш розчаруватися й зачаруватися знову, змінити погляди, вирости, зістаритися, померти – але все триватиме і триватиме, і триватиме, не скінчаючись абсолютно ніде.