Є давній і не дуже пристойний анекдот про те, що коли чоловік хильне чарочку, запалить цигарку, то його потяг до протилежної статі автоматично зростає, а якщо в тебе в кишені ні сірників, ні запальнички, то годі розраховувати на успіх у жінок. Такий-от кумедний приклад хибної логіки, пише для "Тижня" Дмитро Крапивенко

Я часто згадую про нього, коли стикаюся з геть несмішними ситуаціями. Ось наша "передова" Face­book-спільнота обурюється рейдами по нічних клубах у пошуку юнаків, що ухиляються від призову на строкову службу. Направду видовище так собі, і правопорушення під час цих облав, імовірно, трапляються. Але… Важко зрозуміти логіку людей, які вважають себе гідними наслідування носіями європейських цінностей, марять правовою державою та мають законослухняність чи не за головну чесноту й водночас несамовито обурюються тим, що модну клубну молодь намагаються, хай і не дуже ввічливо, запросити до військкоматів для виконання свого конституційного обов’язку.

Читайте також: Сплячі тіні імперії на наших вулицях і в наших головах

Лемент стоїть у кращих традиціях російського ТБ, яке породило мем "сняли с поезда в Нацгвардию": як же так, юнаків отак-от просто з нічого клубу й мало не на передову. Слухати голос розуму (і закону!) про те, що строковиків в АТО не беруть, готовий далеко не кожен. І тут виступає ще один рівень антилогіки: масово навчати населення військової справи не треба, хай контрактна армія воює. Ок, вона воює. Але чи замислювалися наші адепти всеохопної "зради" про те, що коли виникне необхідність провести масштабну мобілізацію в разі повноцінної війни з агресором, то вони першими ж почнуть волати: як же так, наших ненавчених хлопчиків на фронт?! А для того, щоб "хлопчики" стали навченими, і є інститут загального військового обов’язку. До речі, наявний донині в багатьох цивілізованих країнах. Без совка й рекрутчини.

Хибна логіка дає надійний психологічний захист. Але ненадовго. Турботливі татусі й матусі щосили намагаються заховати своїх чад від "жахів цієї країни" (передовсім строкової служби) за кордоном. "Закордон" – це взагалі магічне слово. Якщо маєш до нього бодай щонайменший стосунок – ти вже поважна людина. Можливості здебільшого скромні, "переховувати" в Гарварді можуть дозволити собі одиниці, а от численні польські заклади, створені спеціально під неширокий гаманець українських батьків (ЗНО та знання польської геть не обов’язкові, про що відверто заявляють у рекламних буклетах), – спасіння. Нехай вони не дадуть якісної освіти й жодним чином не сприятимуть працевлаштуванню деінде – головне ж пересидіти той самий призовний вік, а далі… А далі ніхто не думає. Надто стратегічний рівень для обивателя.

Читайте також: Каша в голові, та ще й без олії: які погляди бувають у пересічного українця

Якось брав участь в одному ток-шоу, під час якого ведучий спитав у залу: "А чи є тут такі, хто їздить до Криму?". Четверо чи п’ятеро молодих людей підняли руки. І не без іронії пояснили нам свій вибір: "Ви самі тут казали, що Крим – це Україна, то чому ми не можемо їздити туди відпочивати?!" Цій бездоганній логіці слідують численні заробітчани, що їдуть будувати підмосковні дачі, різного калібру діячі культури. Мовляв, офіційно війна не оголошена, дипломатичні стосунки не розірвані, кордони не закриті, потяги й автобуси в тому напрямку ходять, то чого ми маємо відмовляти собі в задоволенні? Якби держава ввела всі можливі обмеження, "логіка" очікувано перемкнулася б у бік самопального правозахисту: свобода пересування й таке інше. То річ усе ж таки в логіці: якщо ти їдеш на територію "неоголошеного ворога", будь готовим до пригод у "Лефортово", "Крестах" і "Белом лебеде". Угадати логіку ФСБ, коли вона побачить ворога у відомому режисерові чи простій людині, досі нікому не вдавалося.

Якщо є речі (інтернет-флірт із віртуальною подругою/другом, наприклад), варті цього, то ризикуйте, грайте в російську рулетку, там теж є свій відсоток тих, хто виграє.

Приклади можна шукати в дуже багатьох сферах нашого життя: панічне скуповування доларів і нарікання на курсові стрибки, згода на зарплату в конвертах і нарікання на низьку пенсію, непомірні кредити на предмети розкоші. Шкода, що логіка не гравітація, її закони ігноруються повсюди й, що найстрашніше, без неї живуть і не відчувають її дефіциту. А коли припече, то винна держава: не навчила фінансової грамоти "обманутих вкладників", не назвала війну війною (от якби назвала, то вся диванна сотня до військкоматів вишикувалася б), не навчила, як поводитися за кордоном, та й правила дорожнього руху теж треба чіпом уживляти, бо по-іншому, схоже, уже ніяк. Хоча ні, рівень "логічних" виправдань державою не вичерпується. Будь-які особисті прорахунки, брак власної ініціативи й просто елементарної поваги до ближніх завжди можна перекрити життєвою мудрістю: "Та це в нас країна така, це не з нашими людьми, у нас такий менталітет". Не кажіть, що ви такого не чули.