До клубу країн, в яких немає проблеми голоду, Україна долучилася вже досить давно. Не те щоб у нас зникла бідність, але навіть злидарям є чим напхати живота. Попит породжує пропонування, а маркетологи ще й бавлять знижками, так що прогодуватися можна навіть на середню пенсію, пише для "Тижня" Максим Віхров. Але що саме їдять бідні?

Зацікавившись цим, я не став лізти в Google, а пішов до того самого супермаркету і скупився продуктами з найдешевшого (чи то пак "економного") сегменту. Вермішель, сосиски, сир, чай, печиво – словом, стандартний набір для вечері. У тому, що вермішель миттєво злипнеться, я не сумнівався – на те вона і "залипуха", щоби злипатись. А от сосиски мали дещо несподівані властивості. Після кількох хвилин варки вода набувала ніжно-рожевого кольору, а самі сосиски – такої консистенції, що їх можна було мазати на хліб. І хоча продукт було позначено як "м’ясомісткий", вловити смак м’яса мені не вдалося. Сир – себто "сирний продукт" – виявився ще більш загадковим. Білого кольору, позбавлений запаху і смаку, зі щільною тугою консистенцією, він радше нагадував якусь високотехнологічну гуму, ніж щось їстівне. Зате "печиво цукрове" виявилося тим, чим заявлено, – цукровим печивом as it is, а чай – байховий гранульований, гатунок другий – всього-навсього відгонив чимось гнилувато-прілим. Але все це коштувало надто дешево, щоб бути незадоволеним.

Читайте також: Чому багато українців почуваються бідними

У наступні дні я продовжив свої експерименти. Продукти молоковмісні, гречка з камінцями, цукерки категорії "на Гробки на цвинтарі назбирав" – світ продуктів "економного" сегменту виявився захопливим і повним несподіванок, ніби серіал "Свати" в інтерпретації Лінча. Але через півтора тижні в надрах мого організму почалась акція гастроентерологічної непокори, й експеримент довелося припинити. Однак для мільйонів українців такі "експерименти" тривають усе життя, й одному Богові відомо, у що їм це обходиться. Цілком імовірно, що організм виставляє їм рахунок не лише в сантиметрах жиру на філейних частинах, але й у роках повноцінного життя.

Із їжею не пожартуєш: як свідчить медична статистика, кожен п’ятий мешканець світу помирає від хвороб, пов’язаних із неправильним харчуванням. Але здорове харчування – це, трясця, дорого! Веганство, сироїдство й інші екзотичні вірування винесем за дужки, де пітьма і скрегіт зубів – це забавки для гастроінтелектуалів. Але ж і звичайний раціон, повноцінний і достатньо різноманітний, обходиться значно дорожче отих трьох тисяч, що їх витрачає на харчі пересічне українське домогосподарство. Особливо, якщо в тому домогосподарстві завівся хтось із хронічною хворобою і мусить сидіти на якійсь дієті. Та що хворі – тут і здоровим ВООЗ приписує щодня їсти по півкіла фруктів та овочів (наша улюблена картопля не рахується), а жири мають складати не більше 30% енергетичної цінності раціону – лавіюй, як хочеш.

Читайте також: Чи можна обходитися без супермаркетів: три міфи про базарування

На старих карикатурах бідних малювали худими, а багатих – пузатими недарма. Колись бідність справді означала, що ти хронічно недоїдатимеш, а багатство – що їстимеш досхочу й навіть трохи більше. Але за змістом раціон бідних і заможних відрізнявся мало, хіба що останні регулярно їли м’ясо й могли дозволити собі якісь смаколики. Тепер їхні світи розділилися. Поки біднота напихається м’ясомістким мотлохом і запиває продуктом соковмісним, забезпечені заїдають "органіку" (себто натуральну їжу) свіжими фруктами. Від бідняцької дієти колись худли, а тепер запливають жиром, але навряд чи менше хворіють. Бо неякісне харчування – це не лише стрьомний запах і смак, але й недоотримані вітаміни, мінерали, амінокислоти й оте все, без чого організм працює на знижених обертах. У 20 років це дрібниця, у 30 – деякі проблеми, а після 40 – різке падіння працездатності, занепад сил і марш-кидок до передчасного старіння. Тимасом "буржуї" наймають толкових дієтологів, не вилазять зі спортзалів і у свої 60 мають вигляд на 40. Звісно, це стосується не всіх. І звісно, що справа не лише у харчуванні, але й у ньому також.

У роковини Голодомору такі розмови можуть видаватися блюзнірськими: колись наші прабаби полову їли, а йому, бач, вермішель не така. Що ж, правда ваша: навіть найбільш огидні субпродукти – це справді краще, ніж нічого. Але блюзнірство полягає якраз у тому, щоб оцінювати якість свого життя за принципом "краще, ніж полова". Комуністи для того і змусили наших прабабів їсти полову, щоб на три покоління вперед відучити українців хотіти чогось більшого, ніж мінімальне фізичне виживання. Потім була війна і ще один Голодомор, після яких люди сприймали одвічний радянський дефіцит як незручність, але не як катастрофу. Забери в людини все, а потім трохи дай – і вона буде задоволена. Цим принципом скористалися й російські окупанти на Донбасі. Ті, хто пережив жахливе літо 2014-го в Луганську, сприймають окупаційну дійсність вже інакше, ніж сторонні спостерігачі. Після кількох місяців під обстрілами, без світла й води, орловська бідність і безправ’я не здаються аж такими нестерпними. Бо "тепер хоч не стріляють". Бо "краще, ніж полова". Вирватися з цієї ментальної пастки – значить повалити ще одного "леніна" у своїй голові. Розв’язання проблеми починається з її усвідомлення.