Тоскана. Перші 4 дні.

День народження подруги Олени проходило в 100 км від Риму. Ми вирішили зробити сюрприз і нікому про наш приїзд не сказали. Через те, що ми нікого не сконтактували - в нас не було точної адреси. Лише назва вілли та назва регіону. Через 2 години пошуків ми з Оленкою прийшли до однакового висновку - ми ідіоти.

Читайте також: Італійський приклад ставлення до особливих людей для України

Дорогу нам показав один 60-річний італієць. Ми зустрілися на повороті, поки він закінчував ранкову пробіжку навколо своєї вілли. Я з червоними очима і ногою на гальмах. Він - в міліметрі від того, щоб опинитися під колесами автомобіля.

Чувак абсолютно ні бум-бум англійською, але з радістю погодився нам допомогти. Через секунду він вже сидить на задньому сидінні та кричить - дрітто! Сіністра! Дестра! Я нервово кручу рулю і постійно перепитую «Олена, що він каже?!».

За півгодини експрес-уроків італійської до нас доходить, що чувак і сам не знає де знаходиться наша вілла. Цю проблему італієць вирішив досить швидко. Він просто зупиняв машину біля кожного будинку, будив його власників і випитував можливий маршрут. Віллу ми знайшли в 10 кілометрах від того місця, де підібрали нашого Дрітто-дрітто рятівника. На пропозицію відвезти його назад італієць відповів, що він не лох, щоб якихось 10 кілометрів їздити на машині. Посміхнувся.

Побажав чудової подорожі. І побіг.

Після дня народження ми зняли віллу в Валь-Д’орча. Це такий регіон в Тоскані, де всі міста чомусь назвали однаково. Зліва - Монтич‘єло. Направо - Монталчіно. Спереду - Монтепульчано. А позаду - реально оригінально - Монтефолоніко. Спробуй заблукай. Типова ситуація в нас була, коли зранку Олена пропонувала їхати на сніданок в Монтепшшш, я нас відвозив Монтегррр і замість сніданку наш ранок закінчувався монтежопою.
.
Чому було так важливо поїхати в правильне місто? Річ у тому, що всі ресторани в регіоні працюють 3-4 дні в тиждень. Кожен ресторан сам вибирає коли працювати.

«Ми шукаємо тут таверну»

«Оу, любі, але ж сьогодні Середа - таверна зачинена»

«А рибний ресторанчик?»

«Любі, сьогодні ж четвертий четвер вересня»

«А вино?»

«Мгг. Тільки в суботу, звісно. якщо це не друга субота жовтня»

Навіть якщо нам щастило потрапити в правильне місце в правильний день, дуже важко було вгадати з правильним часом. Зазвичай всі місця в Тоскані працюють по 2-3 години 2 рази в день. І якщо хтось зачиняється о 12:30, то інші місця можуть відчинятися лише з 13:00. А за півгодини до закриття тобі ще й відмовляться готувати.

Читайте також: Особливий урок Італії для України

Одного разу ввечері ми натрапили на магазин, в якому продавалися заморожені бутерброди. Я відразу придбав 10 - от настільки нам важко було харчуватися в Тоскані.

Звісно, якщо сходилося місце, день і час - то їжа в більшості закладів просто зривала дах. Якщо паста - то домашня. Якщо моцарела - то бурата. Якщо сир - то пармезан чи пекоріно. Якщо пармезан - то багато. Якщо стейк - то під соусом. Якщо масло - то з трюфелем. Якщо вино - то вино в Тоскані офіційно можна пити навіть за кермом.

Всі туристи в Тоскані - тільки за 60. При чому з туристами тут відбуваються дивні трансформації. Всі дідугани як один ганяють на яскравих порше з відкидним дахом. Середня їх швидкість на серпантині - від 100 км/годину. На поворотах вигляд у них та у бабусь поруч такий, ніби ці пари в сердце Італії приїхали в свою останню подорож.

Хоча по всій Італії стоять таблички з проханням не перевищувати швидкість - я в Тоскані не побачив жодного поліцейського, який би, власне, не перевищував цю саму швидкість. При цьому, якщо ти їдеш 70 при обмеженні в 50 - поліцейський може під’їхати та з вікна крикнути щось на кшталт: “Х*лі ти плетешся як черепаха, ragazzo!”.

Розігнавшись, щоб не бути як черепахи, ми зрозуміли, що встигли подивитися всю Тоскану за 3 дні замість запланованого тижня.