Не терплю дилетантів. А особливо коли дилетантизм є агресивним. Про що я? Про славнозвісну техніку читання в школах. І про її перевірку. Панове педагогічні дилетанти! Я актор. І мова (практична) – мій хліб. Крім того багато років я викладаю риторику. Тому маю право фахово говорити. Те що ви чомусь називаєте технікою читання – це не техніка читання, а всього-на-всього швидкість читання. Яке ні про що не говорить.

Читайте також: Тема шкільної форми невичерпна, як зоряне небо

Техніка читання – це володіння логічними наголосами, інтонуванням, вміння правильно розставляти логічні паузи при читанні. Не чули про таке? Вас цьому не вчили? Але ж це елементарні речі при роботі з текстом. Що ви перевіряєте? Ви хоча б задумувались? І не просто займаєтесь ідіотизмом, а й вважаєте це нормою. Тільки не треба пісень про те, що вас змушують.

Читайте також: Якою повинна бути ідеальна школа

Якщо бодай сотня вчителів хоча б поцікавиться, що таке справжня техніка читання – вони почнуть називати ідіотизм ідіотизмом. І припинять примушувати дітей займатись безглуздостями. Але ж самі і гадки не мають про техніку читання. Хоча працюють саме зі словом. Не навчили в університетах. А чому навчили? Слухняно вмикати секундомір та вимірювати невідомо що. Для чого? Бо так наказали. Хто наказав? Такий же дилетант в живому слові. Себто дилетанти продукують дилетантів. Педагогіка кажете? Ну тоді для початку. Перед тим як говорити про техніку читання, бодай навчіться робити артикуляційну гімнастику. Не чули про таку? Отож…