Туреччина мотивує свою активність в Афріні, посилаючись на право нації на самооборону, пише у своєму блозі на "Новому часі" директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. Турецька влада стверджує, що курдські підрозділи, які дислоковані в цьому анклаві, мають пряме відношення до забороненої в Туреччині та багатьох інших країнах Курдської робітничої партії. І, мовляв, останнім часом підрозділи посилили свою активність, тож є підстави вважати, що це загрожує національним інтересам країни. Це офіційна позиція Туреччини. Вони наполягатимуть на ній, бо як мінімум вона дає простір для дискусії. І в такій ситуації міжнародній спільноті, насамперед США, дуже важко сформулювати протилежну категоричну оцінку діям Туреччини.

Попри велику критику, яка зараз лунає із вуст турецьких очільників щодо політики США в Сирії, а зокрема їхньої підтримки курдів, турки залишають доволі багато простору для маневру та дискусії з американцями. На тлі зростальної критики європейців, передовсім із боку Франції, туркам необхідно залучитися бодай нейтральною позицією Штатів.

Читайте також: "Оливкова гілка" у спину, або Поділ Сирії в самісінькому розпалі

Щось прогнозувати складно. Коли починаються активні бойові дії, навряд чи можна контролювати всі складники. А в цьому разі перемінним складником є готовність курдських підрозділів боронити свої позиції та утримувати територію під своїм контролем. Курдські підрозділи та їхні бійці навчені, високо мотивовані й мають достатньо зброї, а тому є всі підстави вважати, що наступ турецьких військ на Афрін не буде легким. Відповідно, якщо найближчим часом туркам не вдасться швидко взяти ці території під контроль, і вони зав’язнуть у тривалих боях із курдськими загонами, то можна вважати, що ця операція для турків буде невдалою. Та якщо таки вдасться, й турки за мінімальних втрат вичавлять курдські загони з території, то можна сказати, що турки досягли поставленої мети. Ключовий фактор – час.

Кожна сторона "заклятих друзів", які активно ведуть переговори щодо Сирії, (Іран, Росія, Туреччина та певною мірою Башар Асад), очевидно зацікавлені в тому, щоб отримати максимально зручні позиції для остаточного врегулювання конфлікту.

Читайте також: Альянс Росія-Туреччинна-Іран у Сирії потихеньку починає розпадатися: головні причини

Є таке відчуття, що остаточне врегулювання все ж відбудеться й до цього треба прагнути. Врешті, кожна сторона має певні результати, з якими вона сідає за стіл переговорів. І в цьому сенсі Туреччина користується тим фактом, що їй вдалося відновити відносини з Росією. Саме Росія найбільш зацікавлена в тому, щоб досягти позитивних цілей у переговорному процесі, куди вона вклала скільки зусиль і ресурсів: проголосила так багато перемог тощо. Туреччина користується цим і зміцнює свої позиції. Росія нічого не може сказати у відповідь, інакше вона отримує дуже жорстку відсіч із боку Туреччини. Тож курдське питання залишається підвішеним.

Американці до певної міри підтримують курдів, але не в усіх їхніх амбіціях. Так чи інакше курдським питанням спекулюватимуть, і Туреччина тут стане першою жертвою. Тому турки зараз намагаються грати на випередження та мінімізувати ті загрози, які, на їхню думку, існують.