Сьогодні багато хто з друзів пишуть про події у Донецьку, що відбулися рівно 4 роки тому – про першу масову акцію "Донецк-Украина".

Тоді, протягом весни 2014 року, пройшло ще 3 подібні, кожного разу ще масовіші за попередню, дві останні з них закінчилися кровопролиттям.

Читайте також: Дацюк: Україні не потрібне гібридне миротворення

Так от що я думаю. Давно у цьому переконаний. Узагальнений "Русский мир" (називати та характеризувати можна по різному) тоді грав на випередження. І це йому вдалося. Вдалося здійснити своєрідний тактичний відкат, чи заворот у певному напрямку. Стратегічно ж нічого не змінилося.

Чому я кажу "на випередження"?

Далі довгі речення, що формулюють основну думку.

Русская весна та агресія РФ тільки показала, що навіть у цілком російськомовному Донецьку з засиллям проросійських та відверто українофобських сил у місцевій владі та радах, за штучної культурної та комунікаційної ізоляції, масованій пропаганді та створеній за багато років системі місцевого паханату з плеканням місцевого патріотизму (насправді ні, ось цікавий матеріал про це) у певний момент (вже у квітні-травні 2014 року) на вулиці міста вийшли люди, переважно молодь, що з (не побоюся цього слова) битами та щитами готова була захищати український прапор над містом. І без активізації гастролерів, місцевої тітушні та бездіяльності місцевого МВС, це українське ядро тільки б розросталося та зміцнювалося.

Звісно, я далекий від думки про миттєву та легку українізацію Донецька, знесення пам'ятника Леніну та беззаперечну підтримку Майдану вже тоді. Ні, та цього і не потрібно б було. Всім би і без цього було зрозуміло, що все не так і просто, але не настільки складно, як здається тепер.

І без цього протистояння десь у "аналітичних кабінетах" сусідньої країни добре розуміли, куди дме. І за кілька років контроль над ситуацією можна було б втратити, а переваги, що мали місце на той момент стали би вже не такими незаперечними.

Тому на Донбасі їм треба було діяти зараз. Та крок, очікувано, вийшов невдалим. Можна посперечатися, як це "невдалим", хіба не захоплені Донецьк та Луганськ? Хіба вне триває війна. Хіба не навчають українських дітей пошані до "героїв новоросії"?

Так – невдалим. Невдалим тому, що захоплена територія все далі і далі перетворюється на концтабір з соціальними, психічними експериментами над людьми.Територію без перспектив на надій. Сіру зону, що скочується у чорну діру світового масштабу. І беззаперечно те, що час повернення цих територій та людей до України (перед якою безліч викликів, і без цього) не така вже віддалена перспектива.

І знову ж таки з цим на нас чекає безліч проблем. Але, якщо мислити стратегічно та повернутися до цього здійсненого "русским миром" кроку. Переконаний: на століття вперед цей досвід нестиме таку негативну канотацію, що повернення до нього стане схожим на пропозицію лікування апендициту кровопусканням, як сумна та недоречна практика неосвіченого середньовіччя.

Читайте також:  Путіну вдалося накинути Україні надзвичайно шкідливу для неї гібридність

А саме ті, хто виховував та наставляв, не боявся та говорив, демонстрував та виходив, чи просто підтримував, писав та сигналив з авто, тікав та ні, переховував та вивозив, ті хто загинув – змусили агресора вчасно показати своє справжнє обличчя.