Якщо зупинимось ми – зупиниться світ. Саме під таким девізом пройшло святкування восьмемартовського свята в Астуріас – провінції на півночі Іспанії.

У цей день за ініціативою кількох великих профспілок  був проведений двогодинний страйк. У містах жінки разом з чоловіками вийшли з каструлями, іншим кухонним причандаллям, щоб сповітити світові, що не все у житті жінок так солодко, що жінки й далі продовжують нести більший тягар вдома на кухні, у вихованні дітей, що жінки часто потерпають від сексуальних домагань, що щороку більше 500 жінок гине від рук своїх чоловіків, наречених, коханих.

Протестували жінки також проти того, що у приватному секторі до сьогодні за ту саму роботу при однаковій кваліфікації жінки отримують однакову платню. У Німеччині уряд Ангели Меркель недавно прийняв закон, який забороняє платити за однакових умов меншу платню жінці.

У іспанських новинах згадали про те, що лишень 1830 року першій жінці дозволили читати літературу у публічнй бібліотеці Мадриду тільки з особистого дозволу королеви. Також у новинах порівняли кількість жінок лауреаток Нобелівської премії. Згадали про те, що Марія Склодовська-Кюрі під час Другої Світовоі війни полишила наукову діяльність і особисто їздила на автомобілі з єдиним на той час рентгенапаратом, щоб робити у госпіталях рентген, і таким чином врятувала життя багатьом воякам.

Читайте також: Ґендерна рівність: коли грайлива норвезька білявка не має права на життя

Одна моя іспанська подруга розповідала про те, що ще кілька десятків років тому, якщо жінка зверталась до поліції з приводу того, що чоловік її побив за те, що у неї пригорів рис, то поліцейські єдине, що робили, радили жінці навчитись варити рис.

Тепер таке в Іспанії неможливо уявити. Насильство не залишається безкарним. Уряд створив спеціальний телефон, який не залишає сліду у квітанції, є безкоштовним,  за яким сама жінка чи хтось інший, хто бачить насильство над жінкою, може зателефонувати.

Жінкам, які з-за домашнього насильства опиняються на вулиці, надають на рік житло, допомагають з придбанням необхідого. Закон, у випадку розлучення, часто залишає жінку з дітьми жити у будинку подружжя. Чоловік змушений шукати собі інше житло.

Якщо подружнє житло має іпотеку, половину суми має платити чоловік. До виповнення дітьми повноліття, або до здобуття ними вищої освіти, жінка продовжує жити у будинку подружжя. І лишень потім жінка вже має подумати, де жити далі.

У Іспанії ніхто не дарує у цей день квіти жінкам. Чоловіки не бігають з оберемками тюльпанів, хлопчики не несуть подарунків дівчаткам. Іспанія цього дня нагадує, що жінка ще до сьогодні не знаходиться на одному рівні з чоловіками і що боротьба за рівність перед законом продовжується.

Цими днями побачила новини з мого рідного містечка. Побачила фото з кабінета очільника району з нагоди восьмого березня. За великим столом сидять сиві жінки. Начальник вручає кожній неодмінні тюльпани. На столі солодощі та горнятка з чаєм, напевно. Не всіх жінок я впізнала. Одну вчительку, яка працювала тоді, коли я пішла у перший клас, я впізнала. Знаю, що вона була дуже активною комуністкою, організовувала народ для підтримки комуністичного минулого. Вразила мене її зачіска: давно нестрижена, волосся кострубате. Не дозволяє пенсія українській пенсіонерці піти навіть перед святом, навіть для зустрічі з начальством до перукарні. Одразу порівняла її з іспанськими пенсіонерками, які щомісяця відвідують перукарню, ходять з акуратними зачісками.

Інших пенсіонерок за столом я не впізнала. Теж, напевно, стражі комуністичного минулого. Не побачила я у кабінеті начальника жінок- волонтерів, жінок-воїнів. Але зате сидів там колишній очільник комсомолії району. Я його пам’ятаю ще з мого комсомольского дитинства. Посивілий, але ще тримається.

Подивилась на нього та й подумала: от людина попротирала все своє життя штани у кабінетах. Єдина її робота, напевно, і полягала у тому, щоб такі свята організовувати: шаблонні, холодні, значимі тільки для тих, хто в них брав участь.

Читайте також: Насильство в родині: Чи можна в Україні досягти справедливості?!

Ніякі вітри Помаранчевих революцій, революцій Гідності не викурили з кабінетів цих паразитів, які нічого, окрім як жити за рахунок податків українців, не вміють. І ще, коли я дивилась на ті фото, мені подумалось, чи помив той колишній комсомолець ті горнятка, чи там ще збереглась пилюка з далеких вісімдесятих? Мені на хвильку здалось, що я сіла у машину часу і повернулась у Радянський Союз.

Читаючи у ФБ реакцію деяких українських чоловіків на марші українських жінок, здивувалась. Це ж чому жінки не можуть сказати світові, що вони проти насильства, проти того, щоб чоловік розпускав руки. Скільки ще жінок терпить знущання своїх п’яниць? Скільки дітей бачать, як їхніх мам б’ють? Якими членами супільства будуть діти, які бачили знущання над їхніми матерями? Скільки сексуальних домагань витримують жінки, які прагнуть зробити кар’єру? Чому про це не можна говорити? У Монголії жінок називають “людина кухні”. І на сімейних радах голос жінки дорівнює голосові чоловіка тільки у тому випадкові, коли жінка народила трьох синів, не дочок, а синів.

Читайте також: "Це занадто великий компроміс". Що не так у законі про запобігання та протидію домашньому насильству

Так що, як бачимо, дискримінація за статевою ознакою у світі процвітає. Жінки не хочуть більше бути “людиною кухні”. Іспанські жінки вважають, що якщо зупинимось ми – зупиниться світ. І мені здається, що іспанки мають рацію. І чоловіки, якщо прагнуть змін у супільстві, мають допомагати жінкам здобувати собі рівні права. У супільстві, де половина його членів є гнобленою, не може бути доброго майбутнього.

Олена КОСЕНКО для UAINFO