Слово "таксі" виринуло до мене серед низького урчання вулиці, як звук старої вантажівки, що готується до важкого підйому через гірський перевал.

Більшість людей була вдягнена в чорне з голови до п'ят. Я йшов повз сім'ї, які тільки возз'єднались, коханців, що з головою занурені у свій роман, слухав стукіт каблуків по полірованій підлозі, дивився на притлумлене флуоресцентне світло і квіти, що були повсюди.

Сіре небо простромлювала недобудована споруда, що стояла навпроти через вулицю. Запах куряви, дешевого газу викликали в мене спогади про ті частини світу, які оточені пригодами та відкриттями.

Перші враження про Україну склались не найкращі. Тим, хто приїхав на оглядову подорож, краще ескалатором повернутись назад у Бориспільський аеропорт і взяти найближчий квиток до Дубаї або Праги, де все-таки більше фільтрованих місць – де міста призначені для туристів.

Але це зазвичай не мій стиль; і я буду в порядку, якщо мені не доведеться знову переживати подорож до Лас-Вегаса. У випадку України я себе почуваю так, ніби я натрапив на щось особливе.

Я завжди шукав оригінальність у речах, тому мені сподобалася Україна з першого моменту мого приїзду. Особистість країни: сира і без фільтра; унікальна у власній ідентичності, яка не намагається змінитись ні під кого іншого.

Я приїхав з Італії, де провів тиждень у сільській місцевості, у двох годинах їзди північніше Риму. Це було чудово, так, як можна собі уявити італійську сільську місцевість. Моєю ціллю було приїхати у Київ на три дні, щоб побачити друзів, потім повернутись назад до Риму поїздом чи автобусом, а звідти летіти додому у Сан-Франциско.

Читайте також: Зачем я променял Кремниевую Долину на Киев

Сан-Франциско

Поки вулиці Риму були непридатними, запиленими та перенасиченими, Київ давав відчуття живості та особливості. Навіть попри те, що я теж є італійським громадянином (хоча я і ніколи там не жив), я завжди вважав, що Італія переоцінюється.

Що хорошого сказати про Італію – те, що вона на поверхні; що хорошого сказати про Україну – усе часто відбувається за закритими дверима… Насолоджуючись глибокою розмовою після того, як ти зумів пробитись через перший загартований життям погляд людини; або ж коли проходиш старезними сходами, потім ліфтом, який нагадує камеру смерті, далі - двері, що можуть захистити від бомб, і зачинені на три надійних замки, і зрештою знаходиш за ними прекрасні апартаменти.

Я бував в Україні роком раніше, але за цей час відбулось багато змін. Країна і люди відчувають себе більш об'єднаними, машини почали зупинятись перед пішохідними переходами (такого досвіду я не мав протягом мого останнього візиту), приголомшливі арт-інсталяції покрили зовнішні стіни будинків, нові кафетерії та ресторани заполонили старі вулиці міст. Це був сам оптимізм у повітрі.

Київ

Молоді люди перебували на паралельній хвилі - на іншій від важких історичних і глобальних геополітичних сил, що перебувають поза їхнім контролем, хвилі - були задоволені літнім теплом, рухаючись вперед разом із життям, але при тому з'єднані один з одним. Повітря гуділо від чогось середнього між збудженням і побоюванням невідомого.

Музиканти покривали вулиці звуками. У Києва була і є здатність зупинити мене посеред моєї подорожі кудись, наприклад, заставити мене посидіти деякий час на лавці в парку, подивитись на небо, щоб зупинити час війни. Не кожне місто має таку силу.

Музики на вулицях

Один із моїх друзів, до якого я приїхав в гості, гарно почував себе впродовж тих двох місяців, які він прожив у Києві. У нього була соціальна мережа, подруга, і він працював (і працює досі) над своїм стартапом і винайняв веб-розробників. І хоча його досвід і звички різко виділяються в Україні, складається враження, що він щасливий і знайшов своє місце.

Мої три дні в Києві дуже швидко стали двома тижнями. Поки я жив тут, мій друг сказав мені:

Ти зараз маєш можливість жити тут, якої більше ніколи не буде. Чому ти не хочеш спробувати, якщо можеш?

Я знав, що я у стані піти на такий рішучий крок. Мій бізнес – такий, з яким я можу працювати де завгодно. А моє прагнення до більш авантюрного життя посилювалось, і я думав, що буду більше розвиватись як особистість, якщо житиму за кордоном.

Читайте також: Несколько весёлых зарисовок про жизнь в Нью-Йорке

Я хотів кинути виклик собі, покинувши зону комфорту і дізнавшись більше про інші частини світу – і про себе – у процесі.

Після того як я покинув Україну, а потім знову сюди повернувся, то побачив країну інакше. Той чоловік, який прокричав слово "таксі" став мені подібним на людину у парку, яка запропонувала зіграти у шахи; це обличчя я бачив багато разів під час мого перебування впродовж двох тижнів у Києві, яке могло перетворитись із каменя на щиру посмішку.

Я почав тривалий переліт додому. Десь над Гренландією, коли я вже пролетів повз багато часових поясів між Україною і Каліфорнією, голос мого друга зично звучав в моїй голові. Я почав мріяти про те, як я можу зробити переїзд в Україну реальністю. Тож, коли я приземлився у Сан-Франциско, рішення вже було прийняте.

Зараз Peter живе у Києві, пише та знімає відео про те, як іноземцю жити в Україні. Його найвідомішою відеосерією є "Fish Out of Water" – документальний фільм про життя з сім'єю в українській сільській місцевості.