16 березня 2014 року за результатами псевдореферендуму Крим став псевдоросійським. За 4 роки і від українців, і від росіян, і від кримських татар я чула різноманітні факти, які доводять, що Крим "наш". Але історичні події, вирвані з контексту, не дають право називати сонячну територію у 27 тисяч кілометрів квадратних своєю.

Минуле неможливо переписати, але щоб у нас було майбутнє, а теперішнє логічно лягало у канву історичного конктесту, варто хоча б раз на рік згадувати, які саме події були фундаментом дня сьогоднішнього. Особливо стосовно Криму. Щоб зрозуміти, хто ж історично має право називати півострів своїм, я заглибилася в історію. І от результати.

Читайте також: Крымчан хотят запереть на оккупированном полуострове и не пускать в Украину

Перші згадки про перших кримчан є в античних джерелах і датуються XII століттям до нашої ери. Жили на теренах сучасного Криму кіммерійці, а Крим був Кіммерією. У І тисячолітті також жили і таври, але згадки про них з'явилися дещо пізніше. Проте саме їм ми завдячуємо ще одній назві півострова — Тавриді. Але і кіммерійці, і таври зникли під натиском скіфів — перших кримських завойовників.

Приблизно паралельно зі скіфами до прадавньої анексії вдалися і греки. Але ці хоча б оливкові дерева посадили, храми побудували і розвивались в Криму культурно. В "Іліаді" та "Одіссеї", наприклад, є трохи про Крим. Правда, нині важко уявити, що писали саме про нього, адже за словами античних греків, Крим – це "сумна територія, що покрита вічно вологим туманом та імлою хмар".

За греками і скіфами підкорювати Крим прийшли готи, за готами гуни, за гунами, в VI столітті нашої ери, хазари. За хазарами були печеніги і половці. Не відставали і русичі під проводом князя Святослава, що мстився "нерозумним хазарам". А після падіння Константинополя у 1204 ще й венеціанці з генуезцями осіли в Криму.

Татаро-монгольська навала підкорегувала історію половини планети і Крим також не оминула. До речі, саме завдяки їм півострів має назву Крим, що в перекладі з тюркської означає "рів" або "укріплення". І не дарма. Ласий шматок землі з виходом у море має весь час захищати себе. Проте, спокійне життя на півострові в усі часи було неможливим навіть із такою войовничою назвою.

Золотоординський улус Крим у часи роздробленості спочатку стає дедалі автономнішим, а потім виокремлюється у Кримське ханство. Воно існувало 3 століття і було єдиним державним утворенням за всю історію, яке офіційно проголосило незалежність. Але це не заважало постійно перебувати у стані війни з іншими країнами.

Що було потім? А потім утворилась Російська імперія. Три війни було у неї з Кримським ханством, і чим закінчилась остання, ми всі знаємо. По суті з 1771 року Крим своїм кривим кігтем зачепила Росія і вже не відпускала.

Реверанс із "подарунком" Криму Україні насправді був стратегічним кроком. У 1954-му році це сталося. Мало того, що друга світова війна двічі пройшлася по Криму, скоротивши населення вдвічі, після депортації татар, а також примусового виселення в червні 1944 року кримських вірмен, чехів, болгар і греків, Крим став зовсім безлюдним і перетворився в економічну руїну.

Читайте також: Крым никому не нужен. А крымчан считают прокажёнными

Тоді логічним для Хрущова способом відродити народне господарство в Криму було передати його Україні, з якою півострів був давно і тісно пов'язаний в усіх відношеннях. Що і було зроблено.

Саме завдяки Україні Крим перетворився на "всесоюзну здравницю", розрекламовану в радянських фільмах. Незважаючи на те, що сама УРСР переживала важкі повоєнні часи, вона налагодила роботу сільськогосподарського сектора Криму, побудувала інфраструктуру і дороги, здійснювала поставки промислових товарів.

"Укрводбуд" побудував Сімферопольське і Старокримське водосховища, а також Північно-Кримський канал, вирішивши найболючішу на той час проблему Криму – водну. Українські електростанції забезпечили Крим електроенергією.

Очевидно, що Україна сповна розплатилася за "подарунок".

Але і з настанням незалежності України Крим варто було й надалі огортати турботою. З населенням Криму ніхто не проводив просвітницьку роботу, не знайомив кримчан з українськими традиціями, цінностями, не розповідав про те, що таке жити в незалежній державі, не просив допомогти її будувати. Там люди як жили в совку, так і продовжували. Кримчани не відчували, що потрібні Україні. Зате Росія була всюди – і в телевізорі, і в порту, і в головах.

І чотири роки тому, і зараз відкритим залишається питання про те, де під час анексії була Україна, її влада, її армія? Жоден високопоставлений чиновник не приїхав в ті дні в Крим, щоб переконати кримчан, щоб розкрити їм очі і хоча б спробувати утримати Крим у складі України. І було б нерозумно прикриватися Майданом, що, мовляв, не до того було.

Думаю, ми самі винні в тому, що втратили Крим. Проте анексію Криму офіційно визнали тільки Нікарагуа, КНДР, Венесуела, Куба, Сирія та Афганістан. Всі інші країни дотримуються Міжнародного Права, за яким Крим — це Україна.