Територія костелу Святої Трійці кінця XVI століття у селі Соколівка біля Львова

У суботу ми очистили територію костелу Святої Трійці кінця XVI ст у селі Соколівка біля Львова від самосію і трави. Усі – приїжджі, правда, голова сільради нас підтримала, як завжди. Ми – це організована молодь, діти, трохи дорослих, двоє римо-католицьких священиків, які по тому відправили месу під стінами аварійного храму.

Реакція завсідників Фейсбуку:

а) воно й так впаде через пару років;
б) влада погана;
в) у нас війна, а ви займаєтесь дурницями;
г) хай поляки відбудовують.

Читайте також: У пошуках свого місця: від меншовартості до месіанізму

Я чотири роки намагаюсь залучити до акцій порятунку архітектурних пам’яток нашу творчу еліту, але марно. Нашим митцям ліпше фестивалиться, та й ніхто не напише їхніх царських імен на стінах тих нещасних будівель, не візьме інтерв’ю. Вони не відчувають потреби захищати цю землю, їх коріння зігнило. Вони навіть не готові захищати українську мову, бо:

а) все одно всіх русифікують;
б) влада нічого не робить;
в) треба відділити заражені гангреною регіони України;
г) на наш вік вистачить.

У батьків цих дітей, які так вправно користувались газонокосарками і вилами, є лише один аргумент: треба валити звідси. Насправді ж, безпечно і сито невдовзі не буде ніде. Діти, які загинули в авіакатастрофі над Донбасом і їхні батьки, жили у безпечному світі. Вони були впевнені, що їх захищають закони, держава, судова система, поліція. Вони не думали, що корупція в ешелонах влади стане причиною їхньої смерті й винуваті не будуть покарані. Монстр, якого підгодовували тими, кого не жаль, тобто не істинними європейцями, виріс і загрожує всьому людству, куплена еліта натомість співає мантри політкоректності й толерантності.

Читайте також: Звільнитися від імперії всередині нас

Справжня еліта – це хлопчик, який сокирою вирубує під стіною занедбаного храму кущики бузини, дівчина, яка відповідає на комплімент: а мій тато вважає, що я не вмію косити. Мати, яка каже синові: йди вже працювати, ти відпочив. Молодий священик, який одягає після роботи на футболку білосніжну одіж і каже, що ми попросили в Бога, аби почекав з дощем до 6-ї вечора, і гроза обходить нас стороною. Над Соколівкою світле коло і сміються ангели під легким сліпим дощиком.

І у нас є свої аргументи на скиглення і байдужість:

а) вежа костелу вже під дахом;
б) не помітно слідів нового сміття і вандалів;
в) нас стає більше;
г) тепер місцеві діти не загубляться і не пораняться в цих нетрях.

Хотіти все і відразу – це ознака гігантоманії, не підкріпленої ресурсами – ні матеріальними, ні духовними. Будь-які засоби доречні, якщо вони допомагають уникнути сірого коридору байдужості. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram