Краще дивуватися, ніж думати, що все аж так погано. Тож дивуюся, коли той самий Турчинов, коментуючи реакцію на слова його дружини, підміняє поняття критики й заборони, каже, що критика поглядів його дружини є виступом проти свободи слова, бо його дружина не сказала того, що суперечить Конституції. Та хто ж коли забороняв їй висловлюватися чи пропонує таке! Це якесь базове нерозуміння незгоди, ніби вибір між тим, щоб мовчати, або бути з усім згодними.

Водночас студенти мають право обуритися викладачем, а ще більшою мірою деканом. Бо університети – місце, де просто повинні точитися найбожевільніші й найдивніші дискусії та протести. Єдине, що університет має перевірити компетентність свого викладача в конкретній дисципліні: скажімо, щоб не було так, що біологію викладає людина, яка заперечує теорію Дарвіна, а астрономію – адепт пласкої землі. Тут вже інституція може втрутитися й у науковий спосіб аргументувати, розрізнити, де віра та погляди (які можуть бути дуже різні), а де антинауковість. Є й аргумент ринку: чи віддадуть батьки дитину вчитися до "адепта пласкої землі". Коли так – це також їхній вибір. А університет вирішить, чи треба їм тримати такого фахівця. Але жодної заборони бути не може, але ж про неї не йдеться. 

Читайте також: Погодьмося не погоджуватися: що не так із нашими дискусіями

Та сама підміна понять про "контракцію" на прайді як "наступ на свободу слова". Бо йдеться про ризики фізичного насильства. Говорити можна найобразливіше. Дуже гучно. Особливо на акціях протесту. Є відмінність між образами, мовою ворожнечі, за яку зокрема не мають права навіть тимчасово обмежувати свободу, й "небезпечною мовою". Остання – це не просто погрози всім і вся. Бо має бути: 1) намір загрози; 2) негайність; 3) спроможність.

Це так званий "Бранденбузький тест" за іменем куклускланівця на прізвище Бранденбурґ, котрий на місцевому телебаченні в Огайо обіцяв у разі приходу до влади виселити зі США всіх євреїв і чорних. Суд нічого не міг цьому заподіяти, бо 
Брандербурґові погрози не відповідали трьом критеріям одночасно: 1) так, намір застосувати фізичну силу був; 2) це було чимось теоретичним (а не "завтра я почну це робити"); 3) конкретно в цієї людини не було спроможності виконати свою погрозу. (Скажімо, бабуся, яка шле жахливі прокльони й погрози в бік колони демонстрантів не спроможна завдати їм шкоди, інша річ, коли погрозу застосувати якусь фізичну дію робить група молодиків). 

Читайте також: Посттравматичний синдром по-українськи

І це вже не про свободу слова чи переконань, а про те, як на короткий термін "зупинити ризик". Інша річ, як це має бути зроблено. За законом, без шкоди. 

Загалом можна переживати: "ну от, знову срач". Та все ж дискусія про цінності – це таки інший етап після дискусії про ідентичність. І нарешті ми перейшли до неї, а не чергових баталій про далеке минуле.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram