"Cet animal est très méchant. Quand on l’attaque il se defend" ("Це злющий звір. Коли нападають, він захищається") – слова із французької пісеньки XIX століття, що дуже точно передають парадокс ставлення Росії до північно-західних сусідів. Мовляв, які ж нечемні країни: захищаються, коли на них нападають, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу виголосив 24 липня палку промову, розкритикувавши "провокаційну" й "агресивну" політику оборони Швеції та Фінляндії. За його словами, ці держави, що не є членами НАТО, підписали у травні угоду, яка передбачає їхню повноцінну участь у навчаннях і потенційну інтеграцію в командну структуру Альянсу. НАТО, сказав Шойгу, натомість дістало необмежений доступ до шведського й фінського повітряного простору й територіальних вод. Він нарікав, що з подачі США Фінляндія (і ще чотири європейські країни) розмістила в себе Центр кібероперацій.

Так чи інакше Росії все це не стосується. До того ж то ще й неправда. У Гельсінкі створено Європейський центр із протидії гібридним загрозам; а кібероборона – спеціалізація натівського центру в сусідній Естонії. Не було й шведсько-фінської угоди з НАТО в галузі оборони. У травні ці дві країни підписали зі США Декларацію про наміри співпраці у сфері оборони. Інші претензії Шойгу теж безпідставні.

Читайте також: Захід на порозі нових викликів і загроз: що далі?

Насправді питання не в тому, що міністру оборони Росії потрібен фахівець із перевірки фактів, а в тому, що РФ скаржиться на проблему, яку сама ж створила. Кремль успадкував геополітичний "мирний дивіденд" у Північній Європі. Швеція та Фінляндія різко зменшили бюджети на оборону після 1991 року. У НАТО взагалі, здавалося б, відпала необхідність. Підтримка ідеї про вступ до Альянсу була мінімальною.

Згодом усе змінилося. Фінляндія та Швеція збільшують бюджети на оборону. Цього року остання відновила військовий призов (а перша ніколи й не скасовувала). В обох країн сформувалися безпрецедентно близькі відносини з НАТО, а також двосторонні зі США. Істотно змінилася громадська думка: тепер Росію вважають загрозою національній безпеці.

Лобіювання виробників зброї тут ні до чого. Так трапилося з огляду на те, як Росія ставиться до своїх сусідів. Північні країни, які розуміють, що їхня безпека починається з балтійсько-російського кордону, погано сприймають залякування країн Балтії. Своєю чергою Кремль вважає балтійські території радше бунтівними провінціями, ніж самостійними державами. Законо­слухняних північноєвропейців шокувала анексія Криму – нечуване порушення міжнародного права. Раптові навчання без попередження, розміщення нових систем озброєння, витівки з підводними човнами й симульовані повітряні атаки – все це лоскоче північанам нерви й спонукає до жорсткіших заходів.

Ті заяви, що озвучив Шойгу, лише посилюють співпрацю у сфері оборони як на регіональному, так і на міжнародному рівні. Питання в тому, як зробити таку співпрацю якомога ефективнішою.

Читайте також: The Washington Post: Якщо НАТО застаріло, чому Путін так затято з ним бореться?

Наразі справа просувається повільно. Скромна ініціатива Nordefco об’єднує всі п’ять північних країн (Данію, Фінляндію, Ісландію, Норвегію та Швецію), але не справляє враження (судячи з усього, їхній сайт не оновлювався із травня).

Одна із причин, чому немає прогресу, – напрочуд низький рівень довіри. Серйозніший проект може зазнати краху найвідповідальнішої миті або втягнути країну проти її волі в чужий конфлікт. Північні держави по-різному пережили Другу світову війну (Швеція зберігала нейтралітет; Фінляндія воювала проти Радянською Союзу; Норвегія протистояла німецькій окупації; Данія капітулювала). І спогади про це досі живі. Тут можуть допомогти більші союзники, як-от Велика Британія та США.

Для ідеалу, тобто повноцінного членства в Альянсі, ситуація нині дуже сумнівна: якщо вступить тільки Швеція, Фінляндія буде вкрай вразливою. Для того, щоб обидві країни одночасно подали заявку й вступили до НАТО, потрібна обережна дипломатія плюс залізні нерви, адже слід очікувати гострої реакції росіян. Та що більше політики на кшталт Шойгу називатимуть безпеку сусідніх країн загрозою, то більше буде аргументів за те, щоб цю безпеку зміцнювати. Результат Росії може не сподобатися, але звинувачувати їй доведеться тільки себе.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram