Колишній перший секретар Кримського обкому Компартії України Віктор Макаренко залишив спогади про своє спілкування із керівниками країн колишнього соціалістичного табору – зокрема й із першим секретарем ЦК МНРП Юмжагійном Цеденбалом. Коли Макаренко розповідав про владність дружини монгольського правителя Анастасії Філатової, він спеціально підкреслив, що навіть вдома вона називала чоловіка Цеденбалом і це "різало вуха". Сам радянський партійний чиновник називав колегу як свій – Юмжагійном.

Все б добре, та ось тільки Цеденбал – це ім'я, а Юмжагійн – по-батькові. Дружина першого секретаря ЦК МНРП і не могла називати його інакше. Колишній перший секретар Кримського обкому нічого про це не знав – та так і не дізнався до кінця життя. І через десятиліття розповідав про подружжя Цеденбал із незаперечною впевненістю людини, яка розуміла ситуацію. Але ж, здавалося б, мова йшла про "братню країну", найближчого союзника Радянського Союзу. Можна було б і підготуватися до поїздки. Який-небудь Міжнародний відділ ЦК КПРС міг би й написати кримському керівникові довідку про те, як правильно звертатися до очільника Монголії.

Але нікому в Радянському Союзі це навіть на думку не спадало. Взагалі. Цікавитися якимись там монголами, поляками, угорцями – це не завдання "старшого брата". А якщо щось не так – можна просто надіслати війська.

Читайте також: Не просто миру. Якої перемоги над Росією варто прагнути

До речі, введення радянських військ в Афганістан обернулося справжньою катастрофою ще й тому, що радянські керівники просто нічого не знали про кланову й міжнаціональну боротьбу у правлячій Народно-демократичній партії Афганістану та не розуміли, якими будуть реальні наслідки втручання. Але ж серед тих, хто ухвалював фатальне рішення, були голова КДБ Юрій Андропов, міністр закордонних справ Андрій Громико й міністр оборони Дмитро Устинов. У їхньому інтелекті в Росії навіть зараз не прийнято сумніватися.

Так, ці чиновники були досвідченими інтриганами, які вміли позбавлятися конкурентів. Вміли налагодити роботу своїх відомств, цілих галузей економіки. Проблеми в них були тільки з елементарною політичною ерудицією, з інтересом до навколишнього світу – тому всі разом вони й викопали Радянському Союзові могилу, за що їм величезна подяка.

Радянський – а тепер і російський – дилетантизм породжує гори трупів, але водночас і створює шанси. Вчора – для країн соціалістичного табору, сьогодні – для колишніх радянських республік. Питання навіть не в тому, що Володимир Путін нічого не розуміє в Україні. Путін взагалі не любить вдаватися в подробиці, він досі не помітив проблем у відносинах між сунітами та шиїтами в Сирії – хоча його авіація й перетворила цю країну на випалене поле. Головне – що в Україні нічого не розуміють навіть ті, кому доручено в ній розбиратися.

Читайте також: ФСБ знайшло нову "візитівку Яроша"

Одіозний Костянтин Затулін постарів на боротьбі з українською державністю - але продовжує вперто нести ту ж саму нісенітницю, яку він репродукував 24 роки тому, коли йому було доручено допомогти в перемозі на президентських виборах приятелеві Бориса Єльцина й Віктора Черномирдіна Леонідові Кучмі.

Розчарування почалося буквально за кілька місяців, але навіть зараз Затулін продовжує шукати все тих же чарівних людей, які забезпечать йому федералізацію, російську мову й московську церкву. І не розуміє, чому ж коли ці люди "майже знаходяться" вони або забувають про свої обіцянки російським друзям і покровителям, або вирушають до Ростова.

І ніколи ані Затулін, ані Глазьєв, ані інші численні українознавці й українолюби не ставлять собі просте запитання: може, вони чогось не розуміють? Може, щось роблять не так? Може, Україна – і справді не Росія?

А все дуже просто, нешановні кремлівські та навколокремлівські вороги України й усього цивілізованого світу. Цеденбал – це ім'я. Юмжагійн – по-батькові. Запам'ятайте для початку хоча б це.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram