Державний бюджет — реалістичність понад усе!

Уряд представив проект державного бюджету. Як завжди, що цілком природно, опозиція його розкритикувала, а представники проурядової більшості підтримують. Так відбувається щороку у будь-якій країні, і це нормальний процес представницької демократії. Певна незвичність ситуації полягає у тому, що проект держбюджет на рік, в якому відбуватимуться президентські та парламентські вибори, побудований на дуже жорсткій, непопулістичній основі. Хоча, як правило, принаймні виходячи з української сучасної історії, усі уряди у рік виборів намагались задобрити виборців, стрімко збільшуючи пенсії, зарплати бюджетникам та соціальні видатки.

Державний бюджет складається з трьох частин — дохідної, видаткової та джерел покриття дефіциту та повернення попередніх боргів.

Дохідна частина — це завжди прогноз. Жоден уряд не може гарантувати мобілізацію доходів у певному обсязі, бо це залежить від багатьох внутрішніх та зовнішніх факторах, на які він не може вплинути (рівень індексу споживчих цін та індексу цін виробників, курсу національної валюти, цін на зовнішніх ринках на продукцію, що імпортується та експортується, споживчих настроїв та очікувань населення та бізнесу тощо).

Але реалістичність прогнозу доходів держбюджету має ключове значення. Якщо показники завищені, то в цьому випадку можуть бути завеликими показники другої складової держбюджету — видатків.

Якщо очікування щодо надходження коштів до держбюджету не справдились, виникатимуть проблеми з фінансування видатків. А це у свою чергу призводить, що якісь можливо більш насущні для країни видатки не будуть здійснені, натомість проведуть ті, які могли би зачекати.

Читайте також: Госбюджет-2019: Депутаты вполне серьезно верят, что население успевает зарабатывать деньги быстрее, чем избранники народа – тратить

Ну і щодо третьої складової — визначення джерел покриття дефіциту та повернення попередніх боргів.
Якщо прогнози надходжень до держбюджету не справдились, то потрібно шукати, за рахунок чого покривати нестачу коштів. Якщо це робити за рахунок емісії Нацбанку, то це неминуче призводитиме до надмірного зростання цін. А від цього, як відомо, у першу чергу страждають найменш забезпечені верстви населення. Недарма інфляцію називають “податком на бідних”. Якщо це робити за рахунок зовнішніх та внутрішніх запозичень, то це провокуватиме нарощування боргів, за які неминуче доведеться розплачуватись, скорочуючи можливості для проведення видатків у майбутніх періодах.

В представленому проекті держбюджету показники доходів визначені на максимально реалістичних розрахунках потенціалу зростання економіки у 2019 році (на рівні трьох відсотків) та відповідних можливостей мобілізації коштів до держбюджету. Зростання доходів держбюджету прогнозується у межах 9,9% (відповідно 917,9 млрд грн у 2018 році та 1008,4 млрд грн — у 2019 році) при прогнозному показнику інфляції на рівні 7,4%. Хоча фактично цей прогноз надходжень може бути у відсотках вищим, якщо доходи держбюджету цього року будуть нижчими ніж це передбачено держбюджетом на 2018 рік.

Видатки держбюджету у порівнянні з 2018 роком мають зрости на 10,35% (відповідно 991,7 млрд та 1094,4 млрд грн).
Дефіцит державного бюджету у 2019 році запланований у розмірі, що не перебільшуватиме 90 млрд грн, що складає 2,27% від прогнозного показника номінального ВВП (3964,9 млрд грн)

Як на мене, підхід розрахунку доходної та видаткової частини держбюджету, обраний урядом Гройсмана, найбільше відповідає середньо- та довгостроковій політики держави, хоча його без захоплення зустрінуть народні депутати та значна частина громадян.

Щоби зрозуміти, чому такий підхід найбільш відповідальний, достатньо вказати декілька цифр, що демонструють, у якій прірві опинились державні фінанси внаслідок безвідповідальної, популістської політики урядів та народних депутатів, особливо протягом 2008-2013 років, коли найбільшими темпами нарощувався державний борг.

У 2019 році уряду необхідно витратити 145,2 млрд грн лише на обслуговування зовнішніх та внутрішніх та зовнішніх боргів. А ще 272,2 млрд грн на їх погашення, з яких 121,8 млрд грн — це зовнішні запозичення та 150,5 млрд грн — внутрішні.

Щоби оцінити витрати наступного року лише на виплату процентів по раніше набраних боргах можна їх порівняти, наприклад, з витратами на охорону здоров'я — 96,8 млрд грн, освіту — 110,6 млрд грн, міністерство оборони — 101,4 млрд грн.

Зрозуміло, що з карколомно зростаючим державним боргом та зростаючими видатками на його обслуговування далі жити просто вкрай небезпечно.

Потрібно бути реалістом щодо можливостей у найближчі роки вийти на стабільно профіцитний державний бюджет. Тому політика уряду має полягає у тому, щоби ВВП зростав темпами більшими ніж державний борг. У цьому випадку випадку співвідношення боргу до ВВП покращуватиметься. Відповідно можна буде рефінансувати існуючу заборгованість на більший строк та з меншими відсотками. Також зменшуватиметься частка витрат на обслуговування боргу у загальних видатках держбюджету.

Читайте також: Пенсійна реформа – досягнення чи поразка?

Виходячи саме з такого підходу щодо розміру дефіциту держбюджету уряд планує скоротити співвідношення держборгу до ВВП з 60% (у 2018 році) до 52,2% — у 2019 році та до 49% — у 2020 році.

Отже, уряд та народні депутати можуть, як завгодно визначати напрямки розподілу бюджетних коштів та боротись за максимальну ефективність їх використання. Але вкрай бажано, щоби вони це робили в межах консервативних оцінок надходжень, а не за рахунок подальшого безвідповідального нарощування боргів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram