Я люблю місто. 

З усіма його вечірніми вогнями, асфальтом, міріадами машин, безліччю торговельних центрів з безліччю непотрібних речей, хаосом центру і мегахаосом решти районів, парками, на які закидають зашморги дитячих канатних доріг, огидних кавових мобільних машин, плебейських розваг. 

Навіть паркування умовних "лексусів" на зелених газонах псевдовельмож із незнищенною звичкою ходити в туалет за клуню, нестерпні запах і музика від водіїв маршруток і у маршрутках, вражаючий, аж за плінтус навіть елементарних розумових здібностей, електоральний вибір співгромадян – оце все я вчуся приймати і розчиняти чимось світлим і хорошим.

Читайте також: Господа чиновники, машины – не бабло: они не могут раствориться в воздухе, им ехать надо, – Влащенко о пробках на Одесской трассе

Воно ж є, я знаю.

Але вчорашнього армагедону міських заторів я не зустрічала в Києві ще ніколи. 

За винятком днів із стихійними зливами чи снігопадами.

Звичайний вечір, без дощу, без морозу, без спеки, поза основним піковим часом, далеченько за восьму вечора – понад дві години ми, щільно оточені десятками (чи сотнями) машин, намагалися хоч кудись вирватися. Якась безпричинна безвихідь. 

Я розумію причини зростаючих заторів, коли в межах міста будують височенні житлові комплекси, плюючи на те, як усі будуть добиратися до них чи від них, вчергове дивуюся рівню безвідповідальності, непрофесійності, обмеженості думки, логіки та здібностей керівників і менеджерів Києва усіх років, пласкому мисленню їхньому вродженому, жадібності, домінуванню рефлексів над живою розвиненою мозковою думкою. 

Це плебейське накопичення керівних "умів" йде роками. 

Воно просочується у суспільний організм, інфікує людей поверхневим відношенням до будь-чого, лінню виконувати свої обов‘язки, затягує споживацькими інстинктами щось живе і творче. 

А головне – розумне.

Читайте також: Зачем в Украине сузили дороги?

Місто виживе. Переживало і не таких пігмеїв.

І моя любов до нього – завжди.

Але думки мої і почуття були сьогодні якимись новими, нехорошими. 

І мені дуже жаль тих людей, які так не люблять місто, яке так люблю я.

Бо я потрапила в дорожній затор і врешті вибралась з нього на свободу. Для мене – це прикрий епізод.

А їм з їхніх заторів не вибратися ніколи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram