В кінці вересня був опублікований світовий індекс економічної свободи за 2018 рік, який складає Fraser Institute в своєму звіті «Економічна свобода в світі-2018». Як прийнято говорити, є дві новини – погана і хороша. Погана – Україна посіла 134 місце серед 162 країн. Хороша – за рік наша країна піднялася в рейтингу на 15 позицій.

Сам індекс розраховується на базі 42 показників, які об'єднуються в кілька укрупнених категорій – розмір урядової участі в економіці, якість правової системи і захисту прав власності, доступ до надійної валюті, рівень свободи в міжнародній торгівлі, якість і ліберальність регулювання кредитування, труда та бізнесу. Найбільш серйозні позитивні зміни у нашій країни відзначені в категорії «доступ до надійної валюті».

Тобто, поліпшення позицій України відбулося в основному внаслідок прийняття Закону «Про валюту і валютні операції», який був поданий Президентом України. За іншими показниками позитивна динаміка хоч і спостерігається, але незначна.

Читайте також: Країна жебраків: замість економіки знань – економіка невігластва

Поки Україна продовжує перебувати в групі країн з низьким рівнем економічної свободи, в компанії Білорусії, Зімбабве, Іраку, Ірану, Пакистану (ці держави є аутсайдерами у рейтингах політичних свобод). Що ж тоді дерегулює і лібералізує наш Уряд?

Давайте подивимося на лідерів рейтингу. Перші місця, як і раніше, займають Гонконг і Сінгапур (ці країни традиційно посідають лідируючі позиції і в інших рейтингах економічної свободи). Далі, в рейтингу від Fraser Institute в порядку убування першості розташовані Нова Зеландія, Швейцарія, Ірландія, США, Грузія, Маврикій, Великобританія, Австралія та Канада (ці дві країни поділили 10-е місце).

Прийнято вважати, що рівень економічної свободи і рівень свободи політичної – фактори, які мають чітку позитивну кореляцію (значною мірою це підтверджують і дані звіту «Економічна свобода в світі-2018»).

Таку точку зору поділяють авторитетні дослідники. Наприклад, Д.Демінт, президент The Heritage Foundation, описуючи розвиток економічних свобод за підсумками 2016 року, зазначав, що на них в першу чергу впливають політичні події. Демінт виділив Brexit, перемогу Д. Трампа і смерть Ф.Кастро.

У першому випадку волелюбні і схильні до ендогенних інновацій британці виступили проти не в міру заорганізованого Євросоюзу. У другому – американці виступили проти політиків, що обмежували їх економічні свободи. У третьому – відсутність авторитарного кубинського лідера дає багатостраждальному народу Куби шанс стати дійсно жителями «острова свободи». 

Є зв'язок між індексом демократії (Democracy Index), який щорічно розраховується дослідницькою компанією The Economist Intelligence Unit, і індексом економічної свободи – за підсумками 2016 року коефіцієнт кореляції між цими показниками, розрахованими по 162 державам світу, склав 0,61. Майже усі дослідження, які використовують різні індекси економічної свободи (крім індексу від Fraser Institute є рейтинги Heritage Foundation, газети Wall Street Journal та інші) показують, що вищий рівень економічної свободи збільшує середню тривалість життя, позитивно впливає на економічне зростання та інші показники розвитку (в тому числі, рівень щастя, гендерна рівність).

Економічно більш вільні країни, як правило, є ще й багатшими: в 2015 році середній ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності в верхньому квартилі найбільш економічно вільних держав становив 42,5 тис. доларів за порівняно з 6 тис. доларів в нижньому квартилі.

Читайте також: Український бізнес готовий платити європейські зарплати за європейську якість роботи

Напрошується висновок, що економічна свобода безпосередньо пов'язана зі ступенем демократії в країні. Але, традиційне лідерство в різних рейтингах економічної свободи далеко не найдемократичніших Гонконгу і особливо Сінгапуру, говорять про те, що така закономірність – не аксіома.

Не завжди високий рівень економічної свободи гарантує і хороші темпи зростання економіки. Наприклад, американський економіст Дж.Сакс в книзі «Кінець бідності», аналізуючи досвід азіатських країн за 1990-2005 роки прийшов до висновку про відсутність подібної залежності (разом з Сінгапуром, особливо добре це демонструє приклад Китаю). Тобто, абсолютизація політичної та економічної свободи як універсального рецепта економічного процвітання не завжди коректна.

До чого я веду? А до того, що економічна і політична свобода відображають одні і ті ж цінності, пов'язані з особистим вибором, однак політична свобода може співіснувати з економічної несвободою (як, наприклад, в Індії), а економічна свобода – з несвободою політичною (наприклад, в Сінгапурі).

Ще один аспект економічної свободи, який цікавить всіх нас, пов'язаний з рівнем корупції. Цікавим в цьому плані є приклад Китаю. У Китаї, в порівнянні з іншими державами-лідерами за темпами економічного зростання, рівень корупції досить високий, а ступінь економічної свободи невелика.

У країні з низьким рівнем економічної свободи корупція перешкоджає зростанню економіки. А скорочення масштабів корупції позитивно впливає на зростання економіки, що і спостерігається в Китаї. Висновки з цього для України очевидні – зупинятися в боротьбі з корупцією не можна.

Не менш цікавий приклад Сінгапуру. Політично авторитарний Сінгапур в 2017 році піднявся на 7-у позицію за індексом сприйняття корупції Transparency International. Сінгапур є єдиною азіатською країною, яка потрапила в першу десятку найменш корумпованих країн світу.

Успішна економічна модернізація та інноваційний розвиток не були би можливими в Сінгапурі, якби влада не зуміла забезпечити суспільну дисципліну, порядок в країні і нещадне придушення злочинності. Чи потребує подібного Україна?

Питання риторичне. Чи може це бути сприйнято як зменшення рівня демократичних свобод? Якщо обійтися без перегинів, то ні.

Кожна людина має право розпоряджатися своїм часом, талантами і власністю будь-яким способом на власний розсуд. Для забезпечення економічної свободи необхідні свобода особистого вибору, добровільність обмінів, конкуренція без зайвого втручання держави. Для підвищення рівня економічної свободи необхідний ефективний захист прав приватної власності.

Забезпечення права людини на свою особистість і майно, а також права розпоряджатися ними на власний розсуд є сутністю економічної свободи. Коли рішення про розподіл ресурсів приймаються в рамках системи, для якої характерний високий рівень економічної свободи, вони дають ефективні результати. Але, в реальному суспільстві система розподілу ресурсів не настільки одновимірна. Політична система обмежує або підсилює економічні можливості індивідів і соціальних груп, виходячи з тих завдань, які суспільство вважає пріоритетними.

Виникає логічне запитання: Що головним для України? Які завдання є пріоритетними для України прямо зараз? Мені видаються два головні завдання – вистояти у військовому протистоянні з Росією і підвищити конкурентоспроможність української економіки шляхом високотехнологічної реіндустріалізації.

Не маючи конкурентоспроможної економіки, ми не зможемо перемогти у війні з Росією – в сучасному світі військова сила держави залежить від розвиненості її промисловості, від наявності високотехнологічних виробництв – цивільної та військової продукції.

Сучасні технології, інновації та виробництво продукції з високою часткою доданої вартості в Україні навряд чи з'являться завдяки тільки дерегулюванню і демонополізації економіки, які безпосередньо асоціюються з рівнем свободи. Так, необхідно прагнути до поліпшення позицій нашої країни в різних рейтингах економічної свободи, але це не повинно бути самоціллю в той момент, коли найважливішим є збереження української державності.

Читайте також: МВФ не доверяет нынешней власти в Украине. Провал переговоров ведет к дефолту — "Голос Америки"

Зараз лінійні економічні рецепти з серії «підвищив рівень економічної свободи – домігся зростання економіки» далеко не завжди працюють. Саме по собі підвищення позицій в тих чи інших рейтингах не завжди дає ефект, необхідний на певному етапі розвитку країни.

Наприклад, дерегуляція ведення бізнесу, якщо розглядати її як ключовий засіб економічного розвитку, у відриві від інших методів, які асоціюються з проактивною роллю держави в економіці, навряд чи здатні підвищити конкурентоспроможність нашої економіки. Протекціонізм часто є чинником розвитку економіки країни, особливо в той період, коли мова йде про виживання держави.

Технологічні монополії досягають більш серйозних результатів в створенні інновацій, ніж малий і середній бізнес (це не означає, що вони неможливі в ньому), без технологічних гігантів, таких, наприклад, як «Південмаш», «Турбоатом» або НПЗ ім.Фрунзе, розвиток високих технологій малоймовірний (малі фірми навряд чи зможуть зосередити значні грошові кошти, необхідні для технологічних проривів).

До речі, у нас зараз в плані дерегуляції ситуація дуже непогана – Fraser Institute в звіті «Економічна свобода в світі – 2018» поставив Україну на 52 місце в рейтингу (з 162 країн) за ступенем участі держави в економіці. 

А ось у чому нам потрібно підвищувати рівень економічної свободи, так це в формуванні сприятливих умов для творчих особистостей, націлених на створення нових високотехнологічних продуктів. Ф.Йо, який стояв біля витоків формування оборонної промисловості Сінгапуру і створив Singapore Technologies Group, процвітаючу корпорацію-виробника і експортера сучасного озброєння, стверджує – «Інновації йдуть саме від людей, а не від продуктів і розробок. Ми не вкладаємо в інновації, ми інвестуємо в людей.

Люди створюють інновації. Наші фонди «посівного фінансування» і державні агентства підтримки підприємництва – це лише засіб для досягнення більш важливої мети. Вони всі служать для підтримки людей, які хочуть почати свою справу. І для цього не треба створювати окремі міністерства. Потрібно чітко знати, що робити вже чинним структурам.

Ці думки є актуальними для нас. Якщо порівняти динаміку заявок на патенти в США і Китаї (взагалі, і в інноваційних секторах, зокрема), можна побачити наступне. Експоненціальне зростання патентних заявок в Китаї говорить про те, що не так рівень економічної свободи (КНР далекий від лідерства в відповідних рейтингах), скільки створення умов для розкриття науково-технічного та культурного потенціалу людей важливі для переходу до інтенсивного високотехнологічному зростання економіки.

В Україні такий потенціал є, необхідно якнайшвидше переходити до формування умов для його реалізації. Що і має внести важливий внесок у вирішення двох головних наших завдань – вистояти в гібридної війні з Росією і перейти до моделі високотехнологічного розвитку економіки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram