Мене завжди вражало, з якою наполегливістю колеги надають місце в ефірі й на шпальтах друкованих та інтернет-видань людям із дивною приставкою "політолог" – тільки деякі з них іноді чесно називають себе політтехнологами, але й це не вся правда.

Читайте також: Нові виклики інформаційного простору. Навала "експертів"

Правда в тому, що західний політолог чи політичний експерт – при тому, що й там у цій професії ідіотів вистачає – як правило, працює у престижному аналітичному центрі, займається науковими дослідженнями і суміжно – суміжно! – висловлює свою точку зору з поточних питань. Нерідко такий центр пов'язаний із певною авторитетною політичною партією, але люди, що в ньому працюють, як правило, поділяють програмні установки цієї партії; їхні коментарі незмінно зв'язуються з позицією цієї політичної сили.

Наш політичний експерт, як правило, працює в "Рогах і копитах", основна мета яких – розвести на гроші чергового пройдисвіта, якому потрібно потрапити в парламент або ще куди-небудь. Ніякими дослідженнями він не займається, ніяких поглядів у нього немає – право на погляди має лише вузьке коло осіб, яке встигло себе забезпечити. В ефірі такий експерт просто рекламує поточного замовника. Чесність за наших умов – це коли рекламують власного чоловіка, не приховуючи сімейних зв'язків. Так що коли ви даєте слово такому експертові – ви не забезпечуєте баланс, ви даєте слово політичній рекламі.

Читайте також: Чому не варто надто перейматися засиллям "експертів"

Але ще гірше, коли заради "балансу" ви випускаєте в ефір якогось російського "політолога", який просто тупо обслуговує тамтешню владу й озвучує її домашні заготовки. Тоді ви просто даєте слово пропаганді. За наших умов – пропаганді ворога.

До журналістики все це ніякого відношення не має. Але чомусь продовжує нею вважатися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram