MENU

Що заважає владі впоратися зі проросійськими медіа в Україні

2403 0

Днями багато людей поставили мені промовисті риторичні запитання чи прямо сказали: неможливо створити законний механізм визначення проросійськості медіа.

Я з цим погоджуюсь: неможливо. Тільки колеги роблять із цього висновок, що проросійським медіа треба дати спокій і сподіватись, що шкода від них не буде фатальною. А я – що треба спробувати подивитися на цю ситуацію по-іншому.

Ніхто наче не заперечує, що медіа, які працюють проти України в інтересах Росії, в Україні є. При цьому класифікацію Павла Казаріна я б трохи ускладнив. Є медіа, засновані або профінансовані Росією або Сім'єю в екзилі, які обережно підштовхують Україну до капітуляції та відмови від окремого-від-Росії буття. Власне, "Страна" Гужви належить до цього класу.

Інший – більший і впливовіший – клас медіа з умовно проросійською риторикою не має стосунку власне до Росії, а намагається завоювати довіру електорату, незадоволеного розірванням зв'язків із Росією, українізацією, декомунізацією і рухом у бік Європи. Щоб потім цей електорат проголосував за власників або політичних патронів цих медіа. Зараз це, в першу чергу, Опоблок і шайка-лєйка Рабіновича. А позаяк їхня політична платформа включає ту саму капітуляцію (федералізацію, відмову від Криму, інтеграцію сепаратистів в українську політичну систему тощо), то це теж в інтересах Росії.

Читайте також: Медіа Сім'ї Януковича – чому вони квітнуть в Україні?

При цьому самі медіа можуть не бути "за Росію": наприклад, "Інтер" сумлінно називає Росію агресором, а Крим окупованим. Думаю, чимало співробітників цього каналу вважають себе патріотами. Власне, саме цей клас умовно проросійських медіа успішно домовляється з Порошенком і Гройсманом про лояльність. І почасти стає на шлях виправлення – наприклад, теперішній канал "Україна", попри весь піар Ахметова, рука не підніметься назвати ватним. Вони навіть планують виконувати квоту 75%, знімаючи свої нові серіали і шоу українською.

Це переродження може бути наслідком того, що проросійська позиція, крім примарного впливу на електорат із перспективою збільшити фракцію у Верховній Раді в 2019-му, не дає ніяких бонусів власникам медіа, а лояльність до влади – дає.

Свого часу Юрій Стець, відповідаючи на питання про газету "Вести", прохопився – мовляв, хочете побачити плоди нашої праці, порівняйте теперішні "Вести" з тими, що були раніше. З чого можна зробити висновок, що пом'якшення проросійської риторики (+ лояльність/ненапад особисто на Порошенка і/або Гройсмана) є достатнім результатом для влади в боротьбі проти медійних агентів російського впливу.

Ми з вами знаємо, які медіа проросійські й чому вони проросійські. Влада теж це знає. Довести це в межах чинного законодавства неможливо. Але війна – це така штука, під час якої силові органи та спецслужби можуть в інтересах національної безпеки отримувати надзвичайні повноваження. Наприклад, закривати видання, яке пропагує капітуляцію, навіть якщо в законі не написано, що за пропаганду капітуляції видання можна закривати. Під час шторму всі виконують вказівки капітана, а не стоять біля нього зі статутом, тицяючи пальцем у текст і перепитуючи, як саме його команди співвідносяться з буквою закону.

Проблема в тому, що довіра до влади на нулі. Для цього є величезна купа причин. Від Онищенків-Грановських-Пашинських до Липецької фабрики, царство їй небесне. І лояльність більшості медіа до Порошенка (описана в матеріалі "Нового часу") – результат поки що не тиску й погроз, а компромісів і кулуарних домовленостей – прямо вказує на те, що пустити цапа на город, дозволивши на власний розсуд закривати чи обмежувати проросійські медіа, було б необачно.

І ось парадокс: домовляючись із інвесторами Опоблоку, колишніми ригами й іншими проросійськими діячами про лояльність і пом'якшення риторики, влада робить корисну для національної безпеки, але потенційно вбивчу для демократії штуку. Проте це відбувається непомітно й ні в кого не викликає протестів (адже моніторингові публікації, в яких ми, дятли клавіатури, пишемо про це вже майже три роки, ніхто не читає).

Читайте також: Що робити зі проросійськими медіа

Натомість, відкриті спроби нейтралізувати (в який спосіб – інше питання, ви ж знаєте історію про американського топ-ґанґстера, якого посадили за несплату податків) явний кремлівський агітпункт Гужви або провокаторів на зразок Коцаби наштовхуються на бурю протестів із боку громадянського суспільства, правозахисників і міжнародної спільноти. І головний аргумент – сьогодні прийшли за ними, завтра за нами/вами.

Варіант, що за ними прийдуть, а за нами/вами ні, бо вони проросійські, а ми/ви ні, не розглядається в силу відсутності довіри до влади. Хоча ні за ким ще не намагалися приходити.

Отже, підкилимщина й візантійщина працює ефективно й не зустрічає супротиву, а відкриті правильні і справедливі дії – навпаки, завдають шкоди й несуть владі геморой.

Щоправда, думаю, "водне перемир'я" Банкової і ригів закінчиться наступного року з початком президентської кампанії, коли кандидати від ригів стануть конкурентами Порошенка. І тоді врятовані громадянським суспільством рупори Кремля і його ситуативні союзники хором заспівають пісеньку "дайте Росії те, чого вона хоче". Це вже скоро. Гужвам "уж невтерпёж".

Отар ДОВЖЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини