Візит Канцлера Німеччини можна сміливо назвати "надійною дипломатією". З початку 2016 року, коли Ангела Меркель поклала на Німеччину довгострокові зобов’язання щодо України, підтримавши другу мирну Мінську угоду, лідери обох країн багато контактували персонально та по телефону. Берлін і більшість його партнерів в ЄС засудили як анексію Криму Росією, яка є незаконною з точки зору міжнародного законодавства, так і її військову кампанію на сході України. Сполучені Штати навіть пішли на постачання зброї українській армії.

Найбільший прихильник Києва в Європейському Союзі оголосила, що вона не переобиратиметься у 2021 році. Меркель продемонструвала свою тверду позицію, але Президент України Петро Порошенко поставився до виконання своїх обіцянок менш сумлінно.

Наступні вибори в Україні 

Припускаючи, що Ангела Меркель справді протримається до кінця своєї каденції, вона, скоріш за все, застане наступника Порошенка. Вибори в Україні мають відбутися у березні і квітні 2019 року, і більшість опитувань дають Порошенку четверте або п’яте місце. Переважно це його власна провина.

Як успішний виробник шоколаду з Вінниці, коли Порошенко був обраний на президентську посаду після проєвропейського Майдану зими 2013-2014 років, він з самого початку заявляв, що він продасть свою бізнес-імперію. Обрання президентом стало значним кроком в кар’єрі. Зрештою, як експерт з економіки, Порошенко був частиною близького кола попереднього проросійського президента Віктор Януковича, якого скинули у лютому 2014 року.

Олігархи збільшили своє багатство 

Кажуть, що компанії президента на сьогодні коштують навіть більше, ніж коли він прийшов до влади. Після публікації Панамських документів українцям стало відомо більше про моральні якості президента. Порошенко скористався кіпрськими зв’язками та домовленостями з трастами, щоб гарантувати, що у випадку продажу його компаній їх можна буде теоретично розмістити за кордоном, що звільнить їх від оподаткування. Його радники наполягають, що все це було цілком законно.

Порошенко знаходиться в такому ж положенні, як і решта олігархів в країні. У той час як по багатьом українцям важко вдарило триваюче знецінення національної валюти, олігархів це майже не торкнулося. Більшість стабілізувала свої статки, або навіть спромоглася їх збільшити після економічного падіння, яке відбулося пісня Майдану. Наразі олігархічна
система є єдиним переможцем у постмайданних процесах. 

Граючи на національній гордості 

Проте, перший постреволюційний мешканець президентського палацу явно розвив смак до зовнішніх атрибутів політичної влади. Петро Порошенко розігрує останню карту непопулярного політика: він веде патріотичну виборчу
кампанію, апелюючи до національної гордості українців. Воєнний клич Майдану "Слава Україні! Героям слава!" став офіційним привітанням для військових і поліцейських. Раніше це був бойовий клич проти пострадянського поневолення
московськими імперіалістами при Путіні, але він отримує неприємний націоналістичний присмак, коли лунає з вуст не громадянського суспільства, а державної влади. Для світських європейських вух також звучить доволі дивно, коли Порошенко позиціонує себе як лідера руху, який закликає до незалежності української православної церкви.

Читайте також:  Чи вдасться Анґелі залишитись "ангелом" для України?

Історичним рішенням Київський патріархат нещодавно був визнаний як незалежна православна церква. Російське православне духовенство в Москві лютує. Але чому світський президент Порошенко повинен ставити це в заслугу
собі – загадка. Все це явно має на меті відвернути увагу від того, що цей постамайданний політик все ще не виконав свою найважливішу обіцянку: повернути Україну до європейської демократії.

Економічний успіх

Однак, за три роки після Євромайдану можна відзначити і деякі успіхи. Наприкінці листопада у Берліні відбудеться третій Німецько-український економічний форум. Німецька промисловість допомогла створити Німецько-українську торговельну палату, в якій обидві країни мають рівний статус. Економічний розвиток відокремив себе від політичних проблем,
продемонструвавши, що не зважаючи на потужну олігархію з’являються нові структури.

У столиці країни, Києві, наприклад, все більше інвесторів із західних країн підшукують квартири у старих будинках. Вони припускають, що у наступні десять років український ринок власності розвиватиметься аналогічно до ринку центральноєвропейських країн, які вступили до ЄС у 2004 році. Чи зіграє ця ставка, переважно залежатиме від політичних тенденцій.

Читайте також: Німецька ставка на виборах-2019

Наразі ж багато українців втратили надію на те, що щось зміниться у довгій перспективі. Вони стали нетерплячими. Зближення з Європою відбувається для них недостатньо швидко, тому багато-хто пакує речі і сам їде до Європи. Сьогодні українці посідають найвищі позиції в статистиці ЄС щодо імміграції, і їх переважно поглинає голодний ринок праці у сусідній Польщі. 

Навряд чи їх повернуть назад якісь нові порожні обіцянки Петра Порошенка.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram