Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 13 листопада

Не слід очікувати ескалації на Донбасі через псевдовибори – Тука

Путін вичікуватиме результатів президентських і парламентських виборів в Україні. Зараз його мета – або проштовхнути лояльнішого до Кремля президента за кермо нашої держави або принаймні засунути в парламент більшу кількість прокремлівських агентів. На жаль, результати псевдовиборів в ОРДЛО можуть вплинути на мінський процес. Своїми діями Росія грубо порушила його, що зрештою може призвести до його зупинки Мінська взагалі. Я не маю на увазі початок якихось переговорів – ніхто з цими покидьками, Пушиліним і Пасічником, за один стіл сідати не збирається.

Демарш УПЦ МП: як московські попи зірвали зустріч із Порошенком

Проведення зустрічі не на території Лаври передбачалося як основна можливість. Однак пов‘язаний із депутатом Новинським канцлер МП митрополит Антоній Паканич спеціально розсилає запрошення на зустріч у Лаврі, хоча це місце не було погоджене – щоби примусити главу держави слідувати їхнім умовам. Лист "зливають" у ЗМІ.  Демонстративний демарш керівництва МП покликаний продемонструвати всім, що воно, відчуваючи за собою "плече Москви", відверто зневажає не просто Порошенка, а президента України і в його особі – державу.

Молдовський сценарій для України: псевдовибори в ОРДЛО – його частина

Україні готують саме молдовський варіант, а псевдовибори у псевдореспубліках – частина цього плану. Москві залишилося тільки "вдало" взяти участь у президентських і парламентських виборах у нашій країні 2019 року, щоб допомогти непорушному блокові колабораціоністів і "корисних ідіотів" відправити Українську державу до кремлівської каналізації. З огляду на той незаперечний факт, що кількість "корисних ідіотів" у країні збільшується щодня, а колабораціоністи нікуди не поділися й готові до реваншу, я б не став говорити, що в Путіна не вийде.

Чому Путінові довелося потиснути руку президентові Косова

Майже непоміченою пройшла інша зустріч – спілкування Володимира Путіна із президентом Республіки Косова Гашимом Тачі. Із рукостисканням, обміном думками – все, як годиться. І з обіцянкою визнати домовленості Косова та Сербії, якщо таких вдасться досягти. І це при тому, що в Москві не визнають незалежності Косова та вважають цю країну частиною Сербії. І це при тому, що багато хто вважав визнання Москвою незалежності Абхазії та "Південної Осетії" відповіддю за Косово, за визнання незалежності цієї країни Заходом.

Парадоксальна формула втіхи: що більшого жадаємо, то менше здатні задовольнятися

Заради своїх звичних потреб людина мусить тяжко трудитися. Чи не в цьому й полягає секрет нинішнього суспільства споживання, що людство покликане весь час задовольняти власні знадоби? Інакше його розвиток просто припинився б. Але парадоксальна формула втіхи побудована на оберненій дії: що більшого ми жадаємо, то менше здатні задовольнятися. Достатньо спробувати ублажити бодай одне своє бажання, як одразу ж нас поглинає гроно інших. Адже споживання породжує нестримний попит.

Бабуїнізм не пройде: несподівана вакцина проти дискримінації

Законодавчо ми собі захисний шар ніби й нарощуємо, але соціально, як бачимо, рухаємося в рази повільніше. І варто триматися саме такого темпу, бо парадокс у тому, що хоч би якою ефектною нам здавалася позитивна дискримінація – законодавчо закріплена роль жінки в державі, але насправді діє­вішою є дискримінація негативна, поява таких собі мисиків. Вони нас збурюють і надихають на суперечки, у процесі яких ми переростаємо глибоко закарбовані комплекси та стереотипи й еволюціонуємо природно, а не через законодавчий стоп-кран.

Пересопницьке Євангеліє: як починалася українська літературна мова?

Книга, на якій президенти складають присягу, об'єднала європейський Ренесанс і староукраїнську мову, католицькі сумарії зі слов'янськими зачалами, новаторське оформлення та новий український устав. Цей рукопис – найдавніший переклад канонічного євангельського тексту книжною українською мовою. Влітку 1561 року в Пересопницькому монастирі архімандрит Григорій та Михайло Василієвич закінчували справу, що розтягнулася на п'ять років. На розграфлених аркушах пергаменту, вони дописували останні сторінки рукопису. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram