Трампові не стільки муляє питання Сирії, скільки те, що під час своєї передвиборчої кампанії він обіцяв вивести звідти американські війська, пише у своєму блозі на "Новому часі" директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. А як можна помітити з його політичного життя – в більшості випадків він дотримується тих обіцянок, чи принаймні намагається їх виконати. Інше питання – наскільки вдало.

Насправді кількість американців у Сирії невелика. І значною мірою вони виконують функцію радників або допоміжну – надають підтримку підрозділам курдських військових формувань. Сьогодні останні – це різні сили з різною політичною спрямованістю, але здебільшого їх представляють курди й частина арабів, які до них приєдналися.

Друге, на що варто зважати, це відносини між Туреччиною та США. Протягом року вони демонстрували складну палітру, також слід нагадати про різкі заяви з боку Ердогана – людини, яка найзацікавленіша в тому, щоб взяти під контроль ту територію Сирії, що прилягає до турецького кордону. Власне остання заява турецького президента про підготовку до наступної операції, можливо, зокрема й мала вплив на прийняття рішення про виведення американських військ – чи принаймні стала приводом для серйозного обговорення.

Згадаймо, що вперше про готовність вивести із Сирії американські війська Трамп заявив рік тому. Тоді він зіштовхнувся з жорсткою реакцією з боку Пентагона, значна частина військових і спецслужб висловилися категорично проти виведення військ, оскільки операція ще не завершена. Та сьогодні в досить швидкому темпі курди змогли розбити останню твердиню "Ісламської держави" й формально закінчили операцію з її розгрому – тож відмашка нарешті надійшла. Можна впевнено вважати, що Трампове рішення вже здебільшого узгоджено між військовими й політиками. Принаймні жодних різких заяв із боку американських військовиків про те, що операція в Сирії ще потрібна, я досі не чув.

Читайте також: Трампова заява щодо Сирії: більше запитань, аніж відповідей

Звісно, Трампові важливо переконати всіх, що перемога таки сталася. Адже зрозуміло, що операція триватиме ще якийсь час, і залишаться недобитки – тож щоб продати таке рішення, необхідна була гучна перемога, й він її зробив. Тепер Трампові й команді, що планували перемогу, треба продати це рішення воякам, політикам й американському народові.

А також вирішити питання складних відносин із Туреччиною. Та цілком можливо, що ситуація може доволі швидко покращитися. Слід пам’ятати, що ми маємо справу з політиками, Ердоганом і Трампом, які піддаються емоціям – іноді навіть нестримні у своїх твердженнях, але, судячи з усього, вони таки вочевидь непогано прораховують свою гру та рухаються до потрібного результату. Трамп може знайти зручну позицію для себе в американсько-турецьких перемовинах. А що буде далі – велике питання.

Звичайно, можна розраховувати на те, що Туреччина висуне свої війська, та малоймовірно, що туркам вдасться здійснити щось на кшталт того, що вони робили свого часу в Афріні й інших територіях, які взяли під свій контроль – тобто передусім ті, що їх контролюють курди. Та коли підрозділи в Афріні – принаймні якась їх частина – була ліворадикальною, і навіть на тлі інших видавалася білою вороною, то цього напевне не можна сказати про інші території, які контролюють курди.

Ключове питання – яким буде фінал війни. Хто від чийого імені виступатиме і які актори в ній, зрештою, залишаться. Чи будуть внутрішні гравці на кшталт курдів, які залишаться активними, чи все ж втратять такі можливості? Може, їх замінить Туреччина, чи вони здадуться Асаду? Цілком можливо, що вони просто домовляться з Асадом: він візьме ці території під свій контроль, обіцяючи курдам автономію.

Читайте також: Експерт: Ердоган підвищує ставки у грі із Трампом

Тут важко говорити наперед, але зрозуміло одне: Туреччина залишається важливим гравцем. Натомість американці, в разі виходу, втрачають такий козир. Але судячи з усього, вони цим козирем і не сильно тішились: у них там немає свого хлопця, якого можна підтримати. Росіяни, іранці, асадіти та Хізбалла – ось усі, хто залишається активним у цьому регіоні. Із гри також практично випадають країни Перської затоки, які свого часу були активно присутні в Сирії – сьогодні їх фактично немає. У цьому разі в Туреччини зростають шанси стати кінцевим бенефіціаром мирної угоди.

А проте Сирія – це світова проблема, й вона далі залишатиметься такою – зокрема в американсько-російських переговорах. Але ключове зараз – Азовське море.

З одного боку я погоджуюся з думкою, що Путін тепер може проявляти свою самостійність в Сирії і взагалі ігнорувати всіх інших, та з іншого боку – може, хай спробує зворотне? Більш ніж упевнений, що Путін хотів би більше самостійності – він узагалі прагне мінімізувати будь-які зовнішні впливи на себе. Та в цьому розкладі це навряд чи можливо. Щодо Росії є таке спостереження – вона завжди погано виторговувала мир. Їй це вдалося тільки раз у часи Другої світової війни – я маю на увазі Ялтинські угоди. Проте тоді були інші, дуже делікатні обставини. Особливо важкувато росіянам буде стати ефективними в переговорах на Близькому Сході. Бо бути ефективним – це контролювати все й уся, бути головним бенефіціаром, а судячи з усього, так нині не є.

Адже в цьому конфлікті є інші бенефіціари – і відносини між ними далеко не райдужні. Ось як між Іраном та Росією – з одного боку, остання намагається представити себе ключовим гравцем, а з іншого – на це ж претендує Іран. І якщо поглянути на докладені зусилля, то з боку Ірану було більше і жертв, і ресурсів. З одного боку, вони начебто союзники, а з іншого – Іран страшенно незадоволений тим, що Росія розпоряджається у Сирії, як у себе вдома. Тобто внутрішня напруга між союзниками завжди має місце, і лише наявність зовнішніх ворогів їх стримує. І коли раптом бац – і цих ворогів не стане, вони 100% між собою перегризуться.

Так, Москва думає, що російські інтереси відіграють у Сирійській війні головну роль. Але це вже що в кого в голові – той же Іран так не думає. Ну а Башар Асад грається між цими двома – для самостійної гри в нього немає ресурсів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram